Трішки історії.
17 років тому, а саме 7 грудня 1990 року побачив світ Закон «Про місцеві ради народних депутатів та органи місцевого самоврядування». Звідси і народилася дата нинішнього свята, що затвердилася на державному рівні Указом Президента України від 25 листопада 2000 року.
Новий Закон надав місцевим радам більше сили. І вже через п’ять років їх можливості були підсилені ратифікацією парламентом України Європейської Хартії місцевого самоврядування. А ще через рік була прийнята Конституція нашої молодої держави.
Головним було те, що місцева територіальна громада, отримала право безпосередньої участі в управлінні місцевими справами через всі форми народовладдя. Проте, навіть з прийняттям в 1997 році нового Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві ради так і не отримали здатності реалізувати принципи субсидіарності – основу самодостатнього місцевого самоврядування.
Згідно з цим принципом владні повноваження повинні передаватися на найнижчий і найближчий до громадян рівень влади, здатний ці повноваження реалізувати в повному обсязі, надаючи громаді якісні послуги.

I. Загальна оцінка ситуації в інформаційному просторі

Характерною ознакою інформаційного простору Чернігівської області є створення належних умов для вільної та безперешкодної діяльності суб’єктів інформаційних відносин, налагодження конструктивної співпраці між владою, засобами масової інформації та громадськістю, забезпечення відкритості у діяльності органів влади та максимальне задоволення інформаційних потреб населення області.
Завдання та функції щодо реалізації державної інформаційної політики на території Чернігівської області покладено на управління у справах преси та інформації облдержадміністрації, яке утворене розпорядженням голови облдержадміністрації N276-ос 6 серпня 2007 року.
Протягом останніх п’яти років ринок електронних ЗМІ в областіє сталим. Газетний сектор є більш динамічним. Як правило, кількісні зміни відбуваються у відповідності з політичною ситуацією, що підтверджується зменшенням кількості видань, які виходять друком, після виборів. Щодо якісних показників, вони, в основному, формуються провідними газетами, які мають досвід багаторічної діяльності. Водночас, протягом останніх двох років започатковано декілька друкованих медійних продуктів різного спрямування, які не без успіху намагаються конкурувати з провідними виданнями (обласна газета “Вісник Ч”, газета “Час” у Сосницькому районі, міська чернігівська газета “Місто”). Це свідчить про наявність конкурентного інформаційного середовища, а також про структуризацію читацької аудиторії за різними ознаками (віком, тематичними уподобаннями тощо).

Швидкоплинність та неоднозначність політичних подій, які останнім часом мають місце в Україні, поволі відволікають представників правлячої еліти і простих українців від рефлексій на глобальні питання державного розвитку. Наприклад, все менше у публічній площині з’являється дискусій, якою має бути безпекова політика держави на довгострокову перспективу? Чи бути Україні в НАТО?
Але мова тут не йде про гучні політичні декларації і оголошення областей „територіями без НАТО”, які, до речі, не оминули і Чернігів. Їх вдосталь. Мова йде про широкий суспільний дискурс на рівні окремих громад щодо того, чи стане євроатлантичний прогрес України каталізатором політичного та соціально-економічного розвитку нашої держави. Звичайно, така дискусія має бути в повному обсязі забезпечена інформацією про політично-безпекову сутність НАТО, принципи її діяльності, а також поточний поступ України у співробітництві з Альянсом. На превеликий жаль, ані самої дискусії, ані відповідного інформаційного забезпечення на Чернігівщині, та й в цілому в Україні, не відбувається.

Аргументована розмова про значущі суспільні орієнтири не лише назріла, а й, на тлі приватних перемовин «про своє» поодиноких партійних ватажків країни, стає вкрай необхідною. Втім, для такого обговорення потрібен якийсь новий ракурс. Не можна сказати, що його не шукають. Однак чим більше наговорюється слів, тим менше надії, що віз назрілих реформ буде зрушено з місця хоча б новим парламентським скликанням.
Річ у тому, що для зміни погляду, крім слів та понять, потрібно інше місце сидіння, нова точка опору. Її ніде шукати, крім як у самому суспільстві.
Забуте громадянське суспільство
Ейфорія щодо громадянського суспільства, яке, як гучно заявляли політики-переможці після народного тріумфу 2004 року, нарешті народилося в країні й перемогло у помаранчевій революції, досить швидко зійшла нанівець. Якщо бодай побіжно згадати післяреволюційний дискурс провідних політиків, у ньому немає місця розмові про громадянське суспільство. Тут ми знайдемо «мою націю», «мій народ» — звернення, що втратили після скандалу з «любими друзями» займенник «мій». Або надибаємо самоочевидну апеляцію до всіх, заради кого варто боротися за справедливість та кому ось-ось краще житиметься. У кращому разі, це може бути наказне масове створення «громадських колегій» для «залучення громадськості до проведення консультацій з питань формування та реалізації державної політики».

Наступного року Україна вшановуватиме жертв Батуринської трагедії, коли московське військо знищило, лише за офіційними даними, понад 15 тисяч батуринців. Основні урочистості з відзначення 300–річчя цієї сумної дати пройдуть, безперечно, в самому Батурині. Щоправда, містечко нині нагадує велетенський будівельний майданчик, де триває активна реконструкція заповідника «Гетьманська столиця». Чи готове селище стати епіцентром спогадів тих часів? Щоб переконатися в цьому, тут нещодавно побував Президент України. Саме з його ініціативи свого часу розпочалося відродження Батурина. І саме він своїм нещодавнім указом розпорядився на державному рівні вшанувати загиблих у Батуринській трагедії та битві під Полтавою.

Звернення учасників Круглого стола музейних працівників та діячів культури України до органів центральної і місцевої влади України та до вищого керівництва релігійних громад і церковних організацій усіх конфесій і вірувань України

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 24 жовтня 2007 року

Ми, учасники Круглого стола, висловлюємо глибоке занепокоєння чисельними конфліктами, які виникають в царині збереження культурної спадщини, між музеями та релігійними громадами, церковними організаціями.
Вже два роки триває конфлікт в Чернігові навколо Катерининської церкви (пам'ятка архітектури поч. XVIII ст.), заручником якого стали сотні музейних раритетів Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського, яким загрожує знищення.
Агресивні дії щодо музеїв, заповідників, їх колекцій, приміщень з боку представників релігійних громад та церковних організацій мають місце в Києві, Севастополі, Білій Церкві, Переяславі-Хмельницькому, в західних областях та багатьох інших регіонах України. Представники церков та релігійних організацій претендують на всі музейні пам'ятки сакрального походження, що зберігаються в музейних колекціях.
Обговорення проблеми збереження об'єктів культурної спадщини, що передані в користування релігійним громадам і церковним організаціям, є першою спробою публічного обговорення проблем, що існують в питанні збереження таких об'єктів культурної спадщини, що перебувають на державному обліку в музеях, заповідниках і архівах України, і відносяться до єдиного Музейного фонду України, зібрань архівного і бібліотечного фондів.
На сьогодні здійснена передача в таке користування близько п'яти тисяч пам'яток архітектури і кілька десятків тисяч музейних предметів. Передаючи ці пам'ятки і музейні предмети, держава не декларувала зміну їх форми власності як пам'яток, що потребують державної опіки, однак чинне законодавство передбачає лише одну форму передачі музейних предметів в користування - шляхом зняття з музейного обліку. Не перебуває на обліку - чи є в Державі?

Ми, учасники Круглого стола, констатуємо:

- відсутність механізму державного контролю за об'єктами культурної спадщини, переданих церковним організаціям і релігійним громадам, як рухомих так і нерухомих;

- відсутність інформації про стан пам'яток, що передані церковним організаціям та релігійним громадам - їх стан, кількість, наявність тощо;

- невизначеність перспектив музейних і архівних зібрань, які зберігають раритети сакрального походження.

Вважаємо за потрібне продовжити громадські обговорення цих проблем разом з релігійними громадами і церковними організаціями усіх конфесій і вірувань України.

Пропонуємо також органам державної і місцевої влади, в першу чергу Міністерству культури і туризму України, що є центральним органом виконавчої влади в музейній сфері:

- забезпечити проведення моніторингу об'єктів культурної спадщини, що були передані в користування церковним організаціям і релігійним громадам - кількість, наявність, стан, оціночна вартість тощо;

- відновити механізм державного контролю за об'єктами культурної спадщини, що передані в користування церковних організацій і релігійних громад;

- зініціювати зміни до Закону "Про охорону культурної спадщини", яким визначити заповідники органами охорони об'єктів культурної спадщини на своїх територіях;

- забезпечити прозорість механізму використання бюджетних коштів на реставрацію об'єктів культурної спадщини, що знаходяться в користуванні церков організацій та релігійних громад;

До вирішення цих нагальних питань необхідно накласти мораторій на передачу об'єктів культурної спадщини церковним організаціям і релігійним громадам.
Висловлюємо, також, сподівання на розуміння висловлених проблем з боку вищого керівництва релігійних громад і церковних організацій усіх конфесій і вірувань України та на спільні пошуки толерантних шляхів вирішення спірних питань, дотримання норм чинного законодавства в питанні реставрації, збереження пам'яток, що знаходяться в користуванні релігійних громад і церковних організацій і становлять наше єдине національне культурне надбання.

м. Київ, 23 жовтня 2007 р.

Тези до круглого столу "Вибори-2007 на Чернігівщині: загальні  тенденції та регіональні особливості"

І. Політична ситуація в області напередодні позачергових виборів характеризувалася такими головними ознаками як

а) значне зменшення впливу соціалістичної партії в регіоні у зв'язку із переформатуванням помаранчевої коаліції і інформаційною кампанією опонентів стосовно зради Мороза в місцевих та центральних ЗМІ. В лавах обласного осередку СПУ почався певний процес разформатування коли організація почала чітко ділитися на стару гвардію та людей, яких привів до влади Микола Рудьковський.

б) певний розлад стану Блоку Юлії Тимошенко, який був викликаний переходом керівника обласного осередку Володимира Ткаченка на сторону проурядової коаліції. Але широкого розголосу поза межами БЮТу ця ситуація не набула. Найбільше це вплинуло на зменшення цієї політичної сили в обласному центрі.  

в) пропрезидентські сили в області у зв'язку із підвищенням активізації Народної Самооборони почали перетворюватися на дуалістичне утворення: Наша Україна та Народна Самооборона. Перша мала розгалужену структуру та керівні посади в обласному керівництві, друга - завдяки потужній загальноукраїнській інформаційній кампанії та шоу-турів Юрія Луценка до регіону значно підвищила власний рейтинг і була більш впізнаваєма пересічним виборцем. НСНУ зазнав сильного удару "справою Француза".

г) зміна голови виконавчої влади Миколи Лаврика на Володимира Хоменка значно посилила децентралізованість процесів в області, а кадрові рокіровки та звільнення четвертої частини голів райдержадміністрацій та призначення виконуючих обов'язки не сприяли стабілізації ситуації на Чернігівщині, хоча середньої ланки чиновників кадрові зміни майже не торкнулися.

ІІ. Хід виборчої кампанії:

а) першими  виборчу кампанію почали представники виборчого Блоку Юлії Тимошенко насамперед закріплені за областю депутати ВРУ та структури з ними пов'язані. Вже в ході самої виборчої кампанії на керівні посади в штабні структури прийшли нові люди, які здебільшого представляли київські структури, насамперед бізнес. В ході активної фази виборчої кампанії в середині БЮТу склалися декілька центрів впливу насамперед Чернігів - область, які почали певні змагання за більшу впливовість на київські кабінети. Особливо в перспективі майбутнього керівництва як обласним осередком БЮТу так і можливо областю. Кампанія БЮТу була найбільш масованою в друкованих ЗМІ області та мала найбільш ефективне місцеве партійне видання, випуск якого було припинено за декілька тижнів до дня виборів. Ще в середині власної виборчої кампанії БЮТ спробував задіяти депутатську піраміду для активної передвиборчої агітації, але остання носила більше формальний, а часто віртуальний характер, особливо в сільській місцевості.

б) Виборча кампанія блоку "Наша Україна-Народна Самооборона" також характеризувалася наявністю декількох центрів впливу. В порівнянні з виборчою кампанією 2006 року вона була значно меншою за бюджетом. Головний акцент в агітаційній роботі ставився на зустрічах з виборцями, але головну участь в них брали тільки обласні керівники. Найбільш вдалою медійною ідеєю був випуск дрібним тиражем регіональних випусків обласної газети, але ця ідея мала характер більше експерименту ніж системної роботи. Реклама в регіональних ЗМІ блоку "Наша Україна-Народна Самооборона" була лише централізованою і майже були відсутні місцеві агітаційні матеріали.

в) Партія регіонів почала свою виборчу кампанію тільки в останні два місяці. Головною особливістю цієї кампанії була значна кількість візитів до області представників першої двадцятки передвиборчого списку особливо в останні три тижні перед виборами. В медійному просторі Чернігівщини переважала централізована реклама партії. Як і у БЮТу найбільшу активність проявляли депутати ВРУ, які були закріплені за певними округами. Партія регіонів використовувала менше штучностворених, ніж інші політичні сили для "засветки" в ЗМІ особливо в електронних. Якщо БЮТ побудував роботу на "депутатській піраміді", то Партія регіонів більш активно використовувала партійні районні структури у виборчій кампанії. Цікавим є те, що у своїй виборчій кампанії регіонали використовували ті засоби, які були використані ще у 2005 році їх опонентами.

г) Комуністична партія України майже не змінила своєї агітаційної тактики в ході виборчої кампанії в Чернігівській області. Як і Партія регіонів вона зробила ставку на роботу первинних партійних осередків та доволі ефективну роботу партійних ЗМІ. У порівнянні з 2006 роком в агітації КПУ з'явився елемент креативності, особливо реклама в електронних ЗМІ. Певний удар по результатам КПУ був з боку партії-клону, яка мала в передвиборчому бюлетені перший номер - КПУ (оновлена).

д) Блок Литвина основний удар в своїй агітаційній роботі зробив на візит лідера, який був найбільш резонансним туром в Чернігівській області під час цієї виборчої кампанії. Головною особливістю цієї кампанії було те, що первинні партійні осередки та штаби не проводили жодної власної роботи і жорстко напряму керувалися центром. Місцевий партійний актив особливо селищні голови були задіяні лише в останні два тижні і здебільшого забезпечували розповсюдження агітаційної продукції ніж зустрічі з виборцями. Прослідковулася певна недовіра на рівні: Київ-область-район-селище, яка скоріш за все була викликана тим, що саме ця ланка була підірвана під час виборчої кампанії 2006 року, причому підірвана знизу, коли місцеві вибори були домінантою над загальноукраїнськими.

е) Найбільш провальною була виборча кампанія Соціалістичної партії України особливо в обласному центрі. СПУ майже не проводила активних виборчих дій, часто імітуючи роботу. У порівнянні із блоком Литвина тут була протилежна ситуація "низи хотіли - верхи не могли". Часто районні і навіть селищні осередки проводили доволі ефективні акції, про які центр не був поінформований заздалегідь, а вони не були інформаційне забезпечені навіть агітацією. Значного удару по результатам партії в Чернігівській області нанесли цільові інформаційні кампанії ініційовані БЮТом та НСНУ, які робили ставку на переманювання значної кількості електорату соціалістів. Аналіз інформаційної кампанії СПУ особливо у великих містах показує, що для місцевих партійних структур ці вибори були скоріше певним тренінгом для майбутніх виборів для місцевих рад. Часто представники СПУ робили власний піар в місцевих ЗМІ ігноруючи власне виборчу кампанію партії. Як і виборча кампанія блоку "Наша Україна-Народна Самооборона" виборча кампанія СПУ була малобюджетною. 

є) говорити про передвиборчі кампанії інших партій доволі складно, тому що в порівнянні із партіями згаданими вище їх робота була несистемна, дуже локальною, низькобюджетною та ситуативною. Часто вона (робота) активізувалася напередодні та під час приїзду партійних лідерів. Єдиним новим елементом в виборчій кампанії 2007 року стала партія "Свобода", яка робила спроби проводити агітацію в Чернігові та містах обласного значення.

ІІІ. Хто виграв, хто програв?

а) Наслідки виборів для Чернігівщини будуть в змінах тактики та стратегії роботи місцевих партійних осередків, які змогли використати ці вибори для зміцнення своєї структури і чергової мобілізації власного електорату. Але Блоку Юлії Тимошенко потрібно буде вирішити питання: хто стане керівником обласної партійної організації, тому що саме ця людина де-факто стає однією з впливовіших осіб в області в зв'язку з тим, що БЮТ найбільше представлений в радах різного рівня. Значної втрати впливу цієї партії нанесло загострення відносин з новопризначеним головою ОДА та міським головою обласного центру.

б) Практично закінчився "соціалістичний" етап в політичній історії Чернігівщини. Реінкарнація цієї політичної сили можлива лише з нуля та "переформатування" всіх партійних осередків, особливо керівного складу. Але у провалі виборів були "замазані" практично всі, і тому цей процес може значно затягнутися або, взагалі, не відбутися. Значна кількість місцевих спонсорів цієї політичної сили вже почали шукати інші більш ефективні можливості для вкладення капіталу в політику.

в) Пропрезидентські сили посилили вплив на процеси в Чернігівській області. це пов'язано з легалізацією статусу губернатора та підвищеною увагою до процесів області з боку БЮТу.

г) Виборча кампанія Партії регіонів в області та керівництво нею киянами стимулюватимуть більш жорстку централізацію в середині обласного партійного осередку та посилення роботи за напрямками, які в ході виборчої кампанії виявилися малоефективними наприклад медіа. Ця партійна сила була і залишається в області в статусі опозиційної. Одним з наслідків виборів 2007 для Партії регіонів скоріш за все буде посилена увага до формування депутатських рядів на майбутніх місцевих виборах, в зв'язку з тим, що депутатський корпус регіоналів в цій виборах виявився малоефективним.

Удосконалення законодавства про державну службу - найважливіший крок до підвищення ефективності управлінської діяльності

Інститут державної служби України започатковано з прийняттям Закону України "Про державну службу", який набрав чинності 1 січня 1994 року.
Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави по створенню правових, організаційних, економічних, соціальних умов для реалізації громадянами України права на державну службу, визначає загальні засади діяльності та статус державних службовців.
Проте, сучасне законодавство про державну службу, як свідчить практика, нажаль не повною мірою задовольняє і зростаючі потреби забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, ефективного виконання завдань та функцій демократичної, соціальної, правової держави, не відповідає рівню зрілості громадянського суспільства та визначеним перспективам його розвитку.
Негативні факти і тенденції у сфері державної служби спричинені значною мірою тим, що законодавство не забезпечило стабільності та престижності цієї служби, суворого додержання вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, недопущення незаконного впливу на них при виконанні службових обов'язків. Статус, умови матеріального забезпечення та соціального захисту державних службовців не відповідають рівню покладеної на них відповідальності.

Після проведеного майже рік тому відкритого засідання Комітету ВР з питань свободи слова та інформації, де майже було дано старт приватизації державних і комунальних друкованих видань, будь-які помітні рухи в напрямі роздержавлення припинилися. Тільки 5 липня цього року до Верховної Ради України, легітимність якої вже була під питанням, Кабінетом Міністрів було внесено проект закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Хоча відповідно до частини 1 статті 90 Регламенту Верховної Ради цей законопроект у ВР VI скликання вважатиметься знятим з розгляду і його доведеться заново вносити до парламенту, але проект досить цікавий і детально виписаний, тому очевидно саме він буде взятий ВР за основу майбутнього закону, якщо буде дано хід реформування друкованих медіа.
Законопроект доступний для ознайомлення на сайті Верховної Ради України (http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30521). Доволі значна роль, яка відводиться в проекті Національній спілці журналістів України, та наявність певних гарантій для журналістів, в тому числі і специфічних, вказує на те, що внесений у ВР варіант проекту закону став компромісом між НСЖУ та Міністерством юстиції. Міністерство є головним розробником проектів нормативно-правових актів від Кабінету Міністрів, тому його роль зрозуміла, а лобіювання низки питань Спілкою журналістів пояснюється тим, що дуже значна частина її членів якраз і відчує на собі процес роздержавлення друкованих видань.
Національна спілка журналістів України очевидно братиме найактивнішу участь у впровадженні пілотного проекту з роздержавлення ЗМІ. Багато потенційних учасників пілотного проекту вже давно готові розпочати роздержавлення, проте без законодавчої бази, яка б його регулювала, ніхто не ризикує роздержавлюватися. Законопроект містить норму про підготовчий етап роздержавлення на якому реалізовуватиметься пілотний проект. Передбачається, що для участі в пілотному проекті редакція звертатиметься до НСЖУ з відповідним клопотанням, а та в свою чергу виходитиме з поданням на КМУ для затвердження переліку редакцій, що беруть участь в проекті. Чимало охочих редакцій вже зголосилося, але оскільки закон ще не прийнято, в інших редакцій також є можливість взяти участь в пілотному проекті.
Окремо прописані майнові питання. В проекті закону наявна норма про погашення засновниками протягом чотирьох місяців з дня набрання ним чинності всіх боргів із заробітної плати, обов’язкових платежів та інших фінансових зобов’язань згідно із законодавством. Стосовно майна редакції, то якщо її трудовий колектив вирішив узяти участь в реформуванні й засновник погодився передати видання йому, наступне майно передається безоплатно:
- майно, яке перебуває на балансі редакції або перебувало на ньому станом на 31 грудня 2005 року (вказана дата можливо буде ще скорегована, але якщо відповідне майно на момент набрання чинності даною нормою не буде під контролем засновника або редакції, а належатиме вже третій стороні, то зрозуміло, що передати реорганізованій редакції таке майно не вдасться);
- передане засновником у постійне користування редакції;
- придбане трудовим колективом редакції.
Передбачається безоплатне передання приміщень редакціям, на балансі яких перебували приміщення станом на 31 березня 2005 року. Якщо на час реформування редакції перебували в приміщенні державної або комунальної форми власності відповідно до договору оренди, ці приміщення передаються в оренду строком не менше ніж на 25 років за ставками для бюджетних організацій.
Також внесений проект містить норму про нарахування пенсії журналістам реформованих редакцій із застосуванням норми, методики та порядку нарахування пенсії державному службовцю, якщо ці журналісти досягли пенсійного віку та мають принаймні 20 років страхового стажу на посадах журналістів у державних і комунальних друкованих ЗМІ, стаж роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
У попередньому варіанті цього законопроекту, який оприлюднювався Міністерством юстиції, не було вищеназваних положень стосовно приміщень і майна редакцій, пілотного проекту з роздержавлення. Їх поява очевидно є результатом впливу самих журналістів і особливо НСЖУ. Окремі норми законопроекту можна оцінювати по різному, зокрема положення про особливі умови пенсійного забезпечення деяких категорій журналістів. Але сам законопроект у разі його схвалення в такому вигляді вже зараз може стати мінімальною правовою основою для роздержавлення друкованих ЗМІ. Крім питань узгодження даного законопроекту з нормами господарського, цивільного, податкового законодавства, які необхідно буде вирішити у ВР під час його розгляду, залишається ще одне принципове питання – як не допустити того, аби після приватизації журналісти друкованих видань знову не стали такими ж залежними від нового власника, «спонсора» чи іншого «благодійника видання», не писали «заказуху» вже на їх замовлення.  Зрозуміло, що така небезпека існує, але теперішня ситуація в державних і комунальних виданнях навряд чи покращиться, тому роздержавлення скоріш за все таки буде проводитися. Можна піти вже частково відомим нам шляхом, законодавчо зобов’язавши підписувати в реорганізованих редакціях редакційні статути і створювати редакційні ради. Але відповідна норма буде лише інструментом, яким журналісти можуть скористатися або ні, а це в свою чергу, як показує теперішня практика, багато в чому залежить від того, чи отримує свою зарплату журналіст офіційно, чи «в конверті».

Роль медиа в избирательных кампаниях ваш автор анализирует, начиная с 1998-го. В 2002-ом, скажем, речь шла о «растрелянной журналистике», в 2004-ом – о «фоновой» (к «темникам») и «шулерской», в 2006-ом – о «джинсовой». Нынче  же в наших СМИ все, как в стране: вроде бы и «жизнь налаживается», но расслабиться и получить удовольствие почему-то не получается. Мешает запах. Запашок пошлости и продажности, пофигизма и испуга от полной потери ориентиров, который к 2007-му году стал уже просто нестерпим.
Констатировать тот очевидный факт, что украинская журналистика и после 2004-го продолжает оставаться лишь продолжением политики, а никакой не «четвертой властью», приходилось уже не раз. Я и мои коллеги писали о том, что наши СМИ, прежде всего телевидение, по-прежнему лишь ретранслируют популизм политиков - вместо того, чтобы самим навязывать им «повестку дня». Анализировали причины этого – и ущербность отечественного медиабизнеса, который до сих пор зарабатывает на внешних «откатах», а не на репутации редакционных коллективов, и профессиональную ущербность самой журналистики.
Но избирательная кампания-2007 продемонстрировала еще одну особенность момента: МЕНТАЛЬНУЮ зависимость нашей журналистики от политики, ее вторичность по отношению к политике.
В итоге в условиях полнейшего разочарования журналистов во всех имеющихся в наличии VIP-политиках и во всех предлагаемых ими квазиидеологиях, даже для самых лучших из нас потерялся смысл собственной деятельности. «Мы пытались достучаться до политиков – но они нас так и не услышали. Нужно говорить с обществом – но мы пока не умеем этого, не знаем, как, не знаем, с кем», - вот смысл размышлений многих из нас в эти месяцы.
Оказалось, что наше понимание влиятельной журналистики – как журналистики,  на которую реагируют в высоких кабинетах, и не только привычным «телефонным правом», но и, как нам хотелось верить, конструктивно учитывая ее  при принятии решений – это только часть правды. Ибо даже лучшие из них, «политнебожителей» - до сих пор видят в журналистике только собственное отражение, и сопровождение процесса, в котором они рулевые – и не более того. Ибо даже лучшие из них «прислушиваются» только тогда, когда им это на руку, а «слышат» лишь когда информация из СМИ может им навредить. Ибо НИКТО из отечественных политиков не готов воспринимать журналистику как передовой отряд ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА, а не обоз собственных или чужих политических дивизий. Впрочем, главная беда в том, что и сами журналисты не ощущают себя частью гражданского общества, что и сами журналисты видят себя если не политобозе, то на политпередовой – но никак не ВНЕ политфронтов.
Но прежде чем попытаться поискать «вторую часть правды» о влиятельной журналистике, то бишь, ответ на вопрос «что дальше?», где и как искать выход из очевидного кризиса украинских медиа, кратко обозначим самые яркие симптомы «журналистики дурного запаха», эксклюзивно проявившиеся именно в ходе избирательной кампании-2007.
 
Индустриализация «джинсы»

Безусловно, нынешняя избирательная кампания войдет в историю украинских СМИ как завершающий этап индустриализации политической скрытой рекламы («джинсы»). Родившись когда-то как оплата за труд мелкого «частного предпринимателя» - журналиста, пиарящего отдельного политика – нынче «джинса» приобрела уже все черты развитого промышленного производства. Мелкие «частные предприниматели» поглощены крупными бизнес-конторами, возглавляемыми если не собственниками телеканалов, то их ближайшими доверенными лицами (топ-менеджерами) и имеющими разветвленную схему приема «заказов», производства «продукта», обналичивания доходов, в том числе через зарубежные счета и т.д. Наиболее продвинутые «джинсовые конторы», к которым ваш автор относит в этом году «Интер»,  работают уже практически только по масштабным медиа-планам на всю избирательную кампанию. Эти медиа-планы исчисляются для заказчиков более чем в миллион «убитых енотов», и выливаются в телеэфир гостевыми студиями, определенными акцентами в сюжетах, вниманием к куцым или и вовсе высосанным из пальца информповодам… Наиболее жадные конторы, к которым ваш автор причисляет в этой избирательной кампании «1+1», не брезгуют ничем, берясь и за «крупный опт» (полноценная медиа-кампания), и за  «средний опт» и даже «мелкий», то есть, одноразовые заказы (однако в любом случае самодеятельность журналистов исключена – речь идет только о договорах с каналами). Мы лицезрели и создание специальных проектов под «джинсу» - скажем, программу  «Тільки про головне» на тех же «Плюсах». Стали свидетелями и упаковки целых каналов под «джинсу» - чего стоило полноценное промотирование ТОНИСом Партии зеленых.
Масштабы проблемы со скрытой рекламой достигли таких размеров, что появились желающие даже попиариться на идеях ее легализации. Остается только понять: чем – в случае легализации – должна была бы отличаться «джинса» от прямой рекламы?:) Сокрытием ее от кого – от налоговиков или от аудитории? Вопросы остались и по поводу так называемых «платных дебатов» на ICTV – весьма удачных по качеству, но абсолютно непрозрачных по финансовой стороне вопроса: сколько платили участники дебатов? А главное – чем отличались «платные» дебаты от «бесплатных», которых на других каналах также было предостаточно? Поневоле закрадывается мысль: раз были желающие участвовать в «платных», значит, они стоили на самом деле дешевле, чем «бесплатные»?!
«Джинса», поставленная на поток, практически никем не скрываемая, заставляет вновь задаться вопросом о том, есть ли в стране правоохранительные органы. Все мы прекрасно понимаем: «найти и обезвредить» тех, кто платит, и кто берет за попадание на экран – раз плюнуть. Но поскольку ни о каких подобных хотя бы попытках мы ничего никогда не слышали – значит, система выгодна всем и все живут по ее законам? Политикам, к рукам которых прилипает кое-что от средств, выделяемых на медиакампании бизнесменами, покупающими места в партийных списках. Бизнесменам, «привязывающим» к себе политиков. Властям – которые в условиях системы политического плюрализма не могут уже только административными методами обеспечить себе постоянное присутствие в информационном пространстве. Оппозиции – которая за счет «джинсы» уравнивает свои медийные возможности с возможностями власти... Ну и, безусловно, телеканалам – доходы которых растут как на дрожжах, осуществляя круговорот денежных средств между все теми же знакомыми лицами, если учесть, что большинство СМИ контролируются имеющими политические интересы людьми… Равенство коррупционных возможностей по схеме «заплатил – и ты в эфире, не заплатил – пеняй на себя», похоже, устраивает сегодня практически всех.
Правда, несколько обиженными оказываются, как это не смешно – сами журналисты. Во времена примитивного «частного предпринимательства» именно на них замыкались «джинсовые» взаимоотношения. Во времена «темников» журналисты уже были лишь «звеньями» в цепи – но «звеньями» золотыми, ведь за лояльность к цензуре от Банковой времен Кучмы платили весьма и весьма неплохо. Нынче же журналисты стали легко заменяемыми «винтиками», от которых практически ничего на зависит: один-единственный голос для закадровой начитки может обслужить реки «джинсы». А никакого политического эффекта чей-нибудь одинокий открытый протест против скрытой рекламы иметь не будет: украинское общество лояльно к коррупции. Оказывается, лояльно и телевидение: тему «джинсы», вне поддержки ее политиками (вопреки проблеме с цензурой, которую в 2002-2004 годах активно раскручивала и «оранжевая» оппозиция) очень легко выдать за «цеховую», не стоящую внимания граждан. Это уже сделал Савик Шустер в эфире одной из последних «Свобод» на «Интере», где о «джинсе» пытались говорить ваш автор и Роман Скрыпин.
Да и опыт избавления «Интера» от более чем двух сотен сотрудников стал бальзамом на душу владельцам СМИ и политикам: оказалось, что обвинения в коррупции можно с легкостью необыкновенной навесить на… самих журналистов, которые, мол, и поплатились за исключительно свою, и только свою нечистоплотность, исчерпав терпение принципиального и честного-честного менеджмента… То, что «джинсой» промышленно начал заниматься менеджмент, журналисты, очевидно, обязаны воспринимать как должное… К тому же, получая от «джинсы» немалые дивиденды как во времена «темников», так и сейчас, тем не менее, медийные топ-менеджеры относятся к ней  радикально иначе. Ведь тогда, в 2000-ом, «темниковая» джинса (а тут можно согласиться с Алексеем Мустафиным, который указывает на то, что «темники» ведь тоже были «джинсой» - то есть, той же заказухой) была политически окрашенной, а потому чисто по-человечески была зачастую неприятна и самим менеджерам. Нынче же это, якобы, всего лишь «бизнес», чистый бизнес, развод «лохов» - и ничего большего. Любую важную информацию СМИ дадут вне зависимости от наличия-отсутствия проплат, а вот подзаработать на том, что «дурной барин хочет про себя (или про других) слышать» - разве грех?!:).
В связи с отдалением «от кассы» самих журналистов у некоторых экспертов в 2007-ом даже закрадывалось сомнение: а не отсутствием ли весомых, а не копеечных проплат «джинсы», объяснялись отказы некоторых телевизионщиков летом-осенью нынешнего года работать со скрытой рекламой, или, по крайней мере, ставить под «джинсой» свои имена. (Об эпидемии псевдонимных сюжетов в эфире «ТСН» канала «1+1» «Телекритика» писала). Или это был такой вот странный протест против «джинсы» - «бабки» берем, а подписываться не хотим? Публично наличие проблемы озвучил лишь Егор Соболев – даже не побоявшись при этом намекнуть, что и на 5 канале есть программы, не свободные от «джинсы», и открестившись от этой заразы в программе «Час», которую он ведет со Святославом Цеголко.
Впрочем, ваш автор как раз уверена, что в случае и открытых, и анонимных протестов мы все-таки имели дело не со шкурной, а с принципиальной позицией журналистов, хоть и в половинчатой артикуляции. Во всяком случае, хочется верить, что пусть не все, но некоторые украинские журналисты понимают, что  имеющиеся «плюсы» нынешней ситуации в украинских медиа все-таки меркнут перед не менее очевидными «минусами».
К «плюсам» следует отнести, пожалуй, единственное: отошли в историю времена монопольного контроля одной политической силы (режима) над телеканалами. «Равенство коррупционных возможностей» - это, все же, какой-никакой, а плюрализм. В результате даже новости телеканала «Украина» в 2007-ом гораздо менее ангажированы Партией регионов, чем в 2006-ом. И не потому, что в эфире «Украины» было много «заказухи» от кого-то еще, кроме Партии регионов - нет, как раз там она была намного более «одноцветной», чем у других. Но ситуация политического плюрализма и возникающей на его основе конкуренции нивелирует возможности замалчивания «неправильной» информации и создания «виртуальных» информационных поводов. Проводникам «спецопераций» остается лишь прибегать к разным способам манипулирования реальными фактами через их интерпретации.
«Минусов» же гораздо больше. Это, во-первых, и депрофессионализация журналистики: медийщики выполняют роль не более чем микрофонов для озвучивания не ними найденных информповодов и не ими расставленных акцентов. Это, во-вторых, и «джинсизация» политики, ухудшение ее качества, которое и так ниже плинтуса. Зачем политикам придумывать «на 5», если журналисты за «бабки» покажут и то, что на «троечку»? Не чувствуя прессинга со стороны СМИ, оплачивая их тотальную к себе лояльность, лишая медиа возможности освещать жизнь такой, как она есть политики теряют мышечный тонус, оказываются не готовыми к истинным вызовам времени, завышают собственную самооценку, теряют способность к сомнениям и самокритике, и, как результат, не развиваются.
А главное, в-третьих: происходит растление и оболванивание граждан – которые, не получая адекватной информации о сути происходящих процессов, не способны принимать адекватные решения даже в те редкие мгновения, когда их голос что-то да значит. Самый яркий пример - в нынешней избирательной кампании: прохождение в парламент блока Литвина. Явно избыточное (и явно очень хорошо проплаченное) внимание СМИ к этому политику и его структуре таки сделали свое дело: страна в условиях тотального разочарования в политиках и впрямь подумала, что «ей нужен Литвин» – как некая якобы «третья сила», которая «знает, как». И медиа, увы, не выполнили своего долга перед избирателями, не донесли им глубокой и правдивой информации о «новом старом Литвине», даже публичная история которого так и не отмыта от причастности к делу Георгия Гонгадзе.
А ведь и Мороз был не менее частым гостем проплаченных, сервильных телеэфиров – и СПУ не хватило каких-то десятых процента для попадания в парламент… Чувство стыда не жжет, коллеги?:)
 
Объективизация лжи в новостях. Стервятничество

Вторым источником дурного запаха от нашей тележурналистики  является ложно понятая журналистами (и весьма выгодная для телесобственников и политиков!) объективность. Да, американская новостная традиция, на которую, якобы, сейчас ориентируются наши телевизионные ньюзрумы, исключает возможность оценочных суждений из уст ведущих и репортеров. В отличие, кстати, от традиции европейской – где в этом смысле и телеканалы, так же, как и пресса, достаточно вольны. Но важно: при этом американская традиция обязывает, при освещении любого стоящего внимания события, давать оценки не только заинтересованных ньюзмейкеров и их оппонентов, но и – НЕЗАВИСИМЫХ экспертов. Таким образом зритель все равно получает представление не только о событиях и мнениях ньюзмейкеров, но и их СМЫСЛЕ, СУТИ. 
У нас же редакционная политика в новостях телеканалов сводится лишь к тому, чтобы зафиксировать, что «сказал Витя» и «как на это отреагировала Юля», представив это как выполнение стандарта «двух точек зрения». При этом абсолютное нежелание искать суть, докапываться до фактов, не лежащих на поверхности, не подброшенных самими политиками приводит к тотальной объективизации лжи в новостях. Дали цитату из того, дали цитату из другого – и побежали дальше. А ты, зритель, сам додумывайся, а кто же прав, кто виноват, или врут оба, и что же произошло НА САМОМ ДЕЛЕ, каким образом это может отразится на его интересах…
Более того, объективизация лжи происходит и в ток-шоу – где, казалось бы, есть больше возможностей для ее развенчания. Увы: та же «Свобода» Савика Шустера и «Свобода» Андрея Куликова - это зачастую тот же самый междусобойчик политиков, когда и ведущие, как справедливо замечают авторы «ТК», просто позволяют им говорить неправду, не указывают на вранье. И эксперты лишены – в силу тотальной временной ограниченности их участия в этих программах – это сделать.
С другой стороны, нежелание ньюзрумов искать реальную информацию, не сводящуюся к самопиару политиков, приводит к еще одной опаснейшей тенденции – «стервятничеству». Мне уже приходилось писать об огромной степени вины именно СМИ в раздувании конфликтов в стране. 4-го октября я была полностью согласна с Вячеславом Пиховшеком, который в своем «Эпицентре» сказал, что если бы он был теленачальником, то запретил бы всем телевизионным каналам показывать процесс под названием «коалициада». Чтобы политики не пиарились бы и не демонстрировали бы всем свои пороки – глядишь, и коалиция была бы готова через два дня..
И я бы запретила! И я была в шоке от того, как повели себя наши телеканалы буквально через три дня после выборов, в связи с заявлением Президента о формировании будущей парламентской коалиции. Мгновенное раздувание СМИ, включая общенациональные телеканалы, скандала вокруг того, что Президент якобы не исключает формирования широкой коалиции вместе с Партией регионов, не выдерживает никакой критики.
Что и как, насколько внятно и ответственно говорят наши политики, и наш уважаемый Президент не исключение – это отдельная тема. Тем не менее, множество раз перечитав текст выступления перед прессой Виктора Ющенко 4 октября, неоднократно пересмотрев цитаты из его выступления, продемонстрированные телеканалами, я так нигде и не обнаружила слов о том, что, как анонсировали многие медиа, Президент выступает за «ширку».
Да, возможно, слова Президента «за останні два дні я провів усі відповідні політичні консультації із політичними переможцями і сьогодні даю доручення Партії регіонів, БЮТ, «Наша Україна – Народна Самооборона» разом з іншими переможцями парламентських виборів в Україні розпочати попередні політичні консультації щодо формування більшості в українському парламенті і формування уряду України» - были не совсем аккуратны. Хотя – а что, разве должен был Президент назвать, кому – в коалицию, а кому – в оппозицию?! Разве за прямую агитацию накануне выборов за НУ-НС Президента не критиковали как политики, так и журналисты?
Но даже если видеть в вышеприведенной цитате некие намеки, прочитанные нами между строк, в виду знания тех непростых процессов, которые развиваются в станах двух «оранжевых» сил - все равно, контекст ВСЕГО выступления Президента однозначно сводился к одному: «Політичні сили новообраного парламенту повинні виробити модель співпраці влади і опозиції навколо спільного порядку денного для України».
Да, как правильно заметил Сергей Лещенко из «Украинской правды», по новой Конституции Президент не имеет полномочий давать поручения парламентским партиям, блокам, фракциям (и мы все прекрасно знаем причины и авторов подобных «проколов» в речах и деяниях Ющенко!).  Но что  касается остального, то Президент сказал то, что и до выборов, и во время выборной ночи, говорили практически все адекватные политики и эксперты: независимо от того, кто в коалиции, а кто в оппозиции, все политические силы должны осознать: страна больше не выдержит положения, когда победителю все пряники, а проигравшим – ответственность. Что и парламентскому большинству, и парламентскому меньшинству нужно идти на диалог во имя решения проблем, актуальных для всей страны, единой страны…
Так заложником чьих интерпретаций слов Президента стала страна 4-5 октября?! Заангажированных политиков, каждый из которых тут же захотел попиариться на том, что якобы услышал в выступлении Президента?! Непрофессиональных пиарщиков? Или все таки, прежде всего, непрофессиональных (нечестных) журналистов?! Кто начал «колотнечу», кто вынудил политиков тут же выступить с рядом жестких заявлений?! И ради чего – ради того, что иных поводов для поднятия рейтинга у наших профессионально-немощных телеканалов нет?!
А, может, медиа пора научиться слышать то, что на самом деле говорят, а не то, что вам удобно слышать? И задавать вопросы политикам, исходя не из непрозрачных скандально-кулуарных процессов, которые в условиях слабости украинской демократии играют опасно-излишнюю роль в формировании отечественной политики. А исходя из интересов страны и гражданского общества, что в ситуации с заявлением Президента означало бы только одно: комментировать и предлагать обществу и политикуму дискуссию о том, а КАКИМ же именно образом нужно налаживать диалог между разными частями страны и между властью и оппозицией? На основе чего заключать пакт политических элит вокруг ключевых вопросов внутренне в внешнеполитического развития страны, о необходимости которого совершенно справедливо говорят и Юлия Мостовая с Сергеем Рахманиным в «Зеркале недели» от 6-го октября. В том числе, можно было бы поинтересоваться  у Президента и его аргументами, почему он считает возможным не только предоставление оппозиции руководящих постов в парламенте, в Счетной палате,  что, похоже, уже ни у кого не вызывает возражений, но и в правительстве – что действительно является спорным…
Кстати, и в том, что не только для политиков, жаждущих безграничной власти, но и для многих граждан оказалась немыслимой, неприемлемой сама мысль о необходимости консенсуса между всеми политическими силами, также есть огромная вина телевидения! Это телебоссы и тележурналисты, в горячечной борьбе за рейтинги потеряв минимальное чувство социальной ответственности, подстегивали политиков только в их агрессии. Подстегивали граждан в пошлом «ату его…», наживались на рекламных деньгах, текущих в праймовые политические «собачьи бои». И ничего не сделали для того, чтобы донести до общества месседж, очевидный для практически всей интеллектуальной элиты: время требует зачехления пушек. Кто будет теперь расхлебывать содеянное?!
И ведь все, увы, продолжается и после выборов. 4 октября с надеждой включаю наконец-то выпущенную из вынужденного отпуска «Я так думаю» Анны Безулик («1+1»). Думаю, что профессионализм Анны позволит мне, как зрителю, получить ответы именно на вопросы о взаимодействии политических сил, поставленные в речи Президента. И что же?! Да все то же: уже одни гости студии чего стоят: Николай Томенко и Нестор Шуфрич, люди, имеющие у многих репутацию «ястребов». Сначала вроде бы дискуссия заявляется ведущей как конструктивная: «Учора Президент закликав до політичного порозуміння трьох основних політичних гравців: "Партію Регіонів", Блок Юлії Тимошенко та мегаблок "Наша Україна. Народна самооборона" і припустив можливість керівних посад для опозиції не тільки в парламенті, але і в уряді. Сьогодні регіонали спробували публічно розпочати консультації з НУНС, там це публічно назвали провокацією. Отже, чи можна поділити перемогу на трьох? Якраз це ми і спробуємо сьогодні зрозуміти». Но – один маленький нюанс, а, вернее, маленькое, но существенное, передергивание: 4 октября регионалы проводили консультации относительно формирования КОАЛИЦИИ на основе СВОЕЙ партии. Потому и совершенно справедливо как провокацию оценили приглашение на ТАКИЕ переговоры представители НУ-НС. О начале переговоров по вопросу, как жить дальше будущим коалиции и ОППОЗИЦИИ – еще никто, никакая политическая сила, не заявляла! Анна Безулик как бы невзначай передернула – и студия превратилась в базар! А РАДИ ЧЕГО?!
Ради чего, уважаемая Анна, в конце программы вам было ну так необходимо задать Томенко и Шуфричу вопрос о том, кто будет выставляться в 2009-ом от ПР и от «оранжевых» в президенты? Мы прекрасно знаем, сколь этот вопрос волнует ключевых политических игроков страны, а, главное, их окружение. Думается, волнует гораздо больше, чем судьбы страны! Но – вы уверены, Анна, что это столь же значимо и для граждан Украины? Что именно этот вопрос не дает им покоя?.. Более того, вы уверены в том, что задавая именно этот вопрос в финале программы, а затем добиваясь от Томенко, не этот ли вопрос является предметом переговоров между Ющенко и Тимошенко, то есть, по сути, возвращаясь к теме раздоров между политиками - вы тем самым отстаиваете интересы именно гражданского общества – чем, по идее, должна заниматься независимая ОТВЕТСТВЕННАЯ пресса?! Смею думать, что все-таки гражданское общество и украинский народ в целом гораздо больше волнует нынче то, как заставить политиков работать на страну. И гражданское общество вправе ждать от СМИ помощи в этом политикам, побуждения их к этому, а не эгоистичного стервятничества на их худших качествах, снимания «пенок» с политических разборок, не имеющих к реальным потребностям государства ни малейшего отношения.  
 
Заангажированность политикой самих журналистов

Впрочем, одной лишь «заказухой», непрофессионализмом и гонкой за дешевыми сенсациями объяснить бездумную трансляцию нашим телевидением рек пиара и контрпиара нельзя.
Уже набили оскомину наши стенания по поводу отсутствия в отечественных медиа журналистских расследований и качественной аналитики. О причинах этого также многое уже сказано - отсутствие денежных средств, отсутствие реальной конкуренции в нише общественно-политических изданий, нежелание собственников СМИ, традиционно имеющих в Украине интересы не только в медиабизнесе, но и в политике, ссорится со своими бизнес-коллегами, низкая квалификация журналистских кадров, проблемы с доступом к информации, страх перед расправами, в том числе судебными, в условиях абсолютного законодательного беспредела в стране, и так далее, и тому подобное.
Однако сейчас позволю себе высказать еще одну крамольную мысль. В огромной мере, по моему мнению, нежелание журналистов глубоко и честно, а не по заказу, заниматься той или иной темой связано  также с тем, что и их жизнью стала… политика, они и себя не отделяют от политики, следуя, соответственно, законам политической целесообразности, а не общественного интереса. Во-первых,  большинство из нас по-прежнему делят политиков на «своих» - которым можно и нужно прощать многое, и «чужих» - для которых «закон один на всех». Вследствие этого практически теряя возможность  всерьез копать любые темы, ведь и в бизнесе, и в политике интересы «своих» и «чужих» на самом деле переплетены до крепко-крепко скрученных клубков, зацепишь «чужого» - выйдешь неминуемо на «своего». Во-вторых, собственные интересы и связи многих «братьев по перу» также тесно переплетены с политикой и бизнесом. 
В итоге в стране, фактически, можно на пальцах одной руки пересчитать журналистов, способных НЕПРЕДВЗЯТО, ОТСТРАНЕННО от интересов любой политической силы и от собственных политических пристрастий, при этом ГЛУБОКО, КОМПЕТЕНТНО и… НЕ СКУЧНО подавать информацию и анализировать ее, вести на равных жесткие диалоги с VIP-поликами. Все повязаны политикой, не могут уйти от ее пут, не могут ощутить себя «одним из народа», а не из политтусовки. Даже мерилом успеха в… журналисткой карьере в Украине считается приближение к политике: будь это народное депутатство или же приглашение в пиарщики, пресс-секретари, просто в политштабы разных политических сил. На худой конец молодые стремятся стать хотя бы просто «своими» в политических кругах, неминуемо при этом обрастая «дружескими» связями (не будем говорить «коррупционными»), мешающими полноценно и честно исполнять свой профессиональный долг «шпионов во власти», а не «доверенных лиц». 
Сложная ситуация у Вячеслава Пиховшека, также проявленная в ходе этой избирательной кампании. Даже если забыть (ну забыли же многим другим!) или, во всяком случае, закрыть глаза на «былое», на его незавидную роль в истории украинской журналистики 2002-2004-го годов - все равно  что-то не так с воскресшим из пепла именно во время избирательной кампании-2007 «Эпицентром».
Прежде всего: или «программа, которая в равной степени критична ко всем политикам», или же «я не изменил своим убеждениям, и остаюсь бело-голубым журналистом». Ибо соединить эти два тезиса, брендированные в одном проекте – невозможно. При той искренней нелюбви к «оранжевым», которую Пиховшек, если даже очень старается, не может скрыть, я бы лично выбрала второе. Субъективная аналитическая публицистика, заявленная открыто именно так и никак иначе, даже в телеке (а не только в газете) может быть тотально пристрастной. Главное – не манипулировать, а аргументировать. Но, думаю, не только печально известная гибкость Пиховшека и его посторанжевое нежелание ссориться с кем-либо не позволяет ему стать в эфире самим собой – но и нежелание руководства канала иметь больную голову от раскаленных телефонных трубок!
А посему и видим мы в эфире гремучую смесь наездов на «оранжевых» и вялых попыток сбалансироваться квазикритикой «бело-голубых». Но самое печальное, что и то, и другое, и третье – часто выморочено и высосано из пальца, не затрагивает реально волнующих людей проблем и того, что им действительно нужно и важно знать. Иногда же  субъективизм Пиховшека переходит то ли в откровенную манипулятивность, то ли в элементарный непрофессионализм – когда, скажем, в программе, посвященной предательству в отечественной политике, ничтоже сумняшеся Пиховшек ставит на одну доску предательство Александром Морозом его избирателей (голосовавших, напомним Вячеславу, в 2006-ом за него как за участника Майдана, а не потенциального члена «бело-голубой коалиции» - о чем свидетельствуют результаты выборов в регионах, которые в прошлый раз были основной электоральной базой СПУ) и… «предательство» Мороза Юрием Луценко. Как говорится, без комментариев.
Итак, приходится констатировать: в телеэфире нынче нет компетентных политических обозревателей, способных взять на себя смелость и ответственность говорить исключительно то, что думают и обо всем том, что знают. Как нет и общественных механизмов, которые таких телеаналитиков и собственников каналов, предоставляющих им эфир, могли бы защитить от давления извне.
 
 
Что дальше?

Разгул «джинсы», безответственность в подаче и анализе событий и процессов, «вживленность» самих журналистов в политику, не позволяющая им быть над схваткой, что необходимо для объективности и глубины анализа тенденций...
Наши СМИ превратили хозяев (граждан) в зрителей и жертв бесконечных сварок слуг (политиков) на кухне. Вы представляете себе ресторанных поваров, которые вместо того, чтобы приготовить нам, заказчикам их услуг, вкусный суп, бесконечно затевают на кухне разборки, кто из них якобы лучше готовит?! И вот этими-то разборками предлагают нам и питаться?! А ведь мы, журналисты, именно таких поваров все время подсовываем нашим гражданам – предоставляя подобным «специалистам» эфир и подогревая внимание публики!
И при всем при этом – по-прежнему фиксируемый социологами высокий процент доверия общества к СМИ! Что дальше? Кранты отечественной журналистике, которая когда-нибудь обвалится, как обваливаются неподкрепленные реальными экономическими факторами, валюты? Наше телевидение окончательно превратится в смесь политического пиара и попсовой развлекухи – которую, быть может, будут покупать, но которая никогда ни на что не будет влиять? Будущих «журналистов» будут выращивать в институтах от поплавских?..
В отношении, во всяком случае, отечественного телевидения – по-моему, вполне реальная перспектива (в прессе, благодаря конкуренции в сегменте деловых изданий и в Интернет-СМИ, ориентирующимся на «продвинутого» пользователя, ситуация явно получше). Если же кто-то из телесобственников и телеменеджеров пожелает все же сохранить внимание не только подростков и домохозяек, но и тех, кто в государстве принимает решения и тех, кто этим решениям создает основу – научную, техническую и так далее, - путь только один. А именно: уже сейчас, немедля, разворачивать свои ньюзрумы в сторону гражданского общества. Вынуждать редакционные коллективы уходить от логики политиков и учиться слушать, слышать, ощущать логику а) обычных граждан и б) логику интеллектуалов, профессионалов в разнообразных сферах.
В принципе, мы уже видим, как некоторые издания именно на таких подходах начинают реально выигрывать – возьмите, к примеру, «Вікна-новини» СТБ, «Газету по-киевски» или то, что делала в свое время в эфире НТН Наталья Катеринчук.
Мне когда-то приходилось говорить в эфире «Свободы слова» еще с Савиком Шустером, и недавно я повторила это при личной встрече с Андреем Куликовым: вынудьте, наконец-то, политиков вслушаться в то, что говорят эксперты – а не наоборот. Пусть политики – ОК, для начала не первого эшелона, но со временем и те поймут, что от этого выиграет, в том числе, и их паблисити – задают вопросы специалистам в разных сферах, и далеко не только политологов, уже тоже поднадоевших, я имею в виду :)
А самое первостепенное: увидьте, наконец, своими  ГЛАВНЫМИ адресатами, ГЛАВНЫМИ зрителями, слушателями не только обитателей Банковой и Грушевского, но и обитателей «хрущевок», новостроек эконом- и премиум-классов, людей разных профессий, разного жизненного опыта, разных желаний и перспектив. Делая политические репортажи и аналитику, всегда отвечайте, прежде всего, на вопрос: что именно эти политики, политические инициативы, деяния несут гражданам страны? Помогут ли они сделать жизнь вашу, ваших детей, ваших родителей, соседей комфортнее и счастливее? Уходите от освещения политики как бессмысленного, напрочь лишенного общественного смысла и общественных ценностей, бега по кругу надоевших всем персонажей. Напротив, постоянно, системно поверяйте политику нуждами общества. И тогда то, что мы видим сейчас на экране – кардинально изменится!
Я согласна с Виталием Портниковым, главным редактором холдинга «МедиаДом», который 5 октября в газете «24», рефлексируя по поводу все того же пресловутого выступления Президента Виктора Ющенко от 3 октября, написал: «Создается ощущение, что президент, выступая с теми или иными заявлениями, обращенными к нации, на самом деле, как опытный разведчик в стане избирателя, говорит шифровками для посвященных. И только очень немногие могут расшифровать и понять этот код Ющенко».
Только, если честно, я думаю, что нам уже и НЕ НУЖНО знать коды Ющенко, Тимошенко, Януковича, Мороза, коды Балоги, Турчинова, Колесникова и прочих… Нынешняя самая актуальная задача для медиа – заставить политиков расшифровывать НАШИ коды, коды избирателей, во всем многообразии наших «цифр» и их возможных сочетаний.
Мы слишком увлеклись расшифровкой личных целей политиков, тем самым как бы освящая их, чаще всего не самые благостные и бескорыстные. Мы увлеклись чтением политических процессов «между строк», в каждом действии политиков стремясь распутать клубок интриг и подковерных договоренностей-предательств. Конечно же, для полного понимания сути происходящего и это тоже необходимо. Но при одном условии: если при этом не забывать, что в зрелых демократиях избирателям на самом деле наплевать на то, чего лично хотят Вити, Юли и Пети. Избирателей волнует только одно: что из того, чего хотят они, избиратели, способны воплотить нанимаемые ими политики. Все – не больше и не меньше! А элиты при этом следят, чтобы желания избирателей были не уровня «хочу конфет много и сразу», а уровня понимания того, какое именно сбалансированное питание нужно обществу для обеспечения его процветания и развития.   
Исходя из этого, тамошние СМИ под мотивами политиков понимают прежде всего не то, кто и когда хочет стать президентом, премьером и т.д., а то, какими путями хочет конкретный политик наилучшим образом проявить себя в глазах электората, который, возможно, со временем и захочет увидеть его своим президентом или премьером… Какими путями политик хочет свой электорат расширить или закрепить, насколько адекватно политик понимает, что именно он должен (а не хочет!) сделать, чтобы пробудить к себе доверие избирателя…
Именно под таким углом зрения рассматривая под микроскопом действия политиков, тамошняя пресса сжимает их в тиски ответственности и обязательств перед народом, перед гражданским обществом, а не легитимизирует политический эгоизм. Политику тамошние СМИ рассматривают не как нечто герметичное и самодостаточное, а как систему реального управления страной, как работу нанятого избирателями менеджмента для решения их, избирателей, насущных проблем. Этот угол зрения позволяет СМИ и совсем по-иному освещать проблемы самого общества, чем это происходит у нас. Поскольку именно постоянное, системное внимание к этим проблемам, глубокое, широкое понимание этих проблем позволяет журналистам адекватно анализировать и политические процессы.
Кстати, в своих лучших образцах советская журналистика также апеллировала не к власти (с ней было все ясно, и ее важно было только «не будить»), а к гражданам, видя в них свою «надежду и опору». В итоге пресса и толстые журналы в СССР стали-таки инструментом гражданского общества, живущего тогда хоть и в подполье, но насыщенной интеллектуальной жизнью. По большому счету, они были оппонентами советского режима, отдавая официальной пропаганде первые полосы и программу «Время», а на других страницах и в других форматах ведя с гражданами умный и взыскательный диалог. В конце концов, советский режим пал, а пресса стала символом перестройки.
Сегодня Украине также нужна кардинальная смена «точки опоры» медиа. Те из СМИ, кто сменит своего адресата и угол зрения на политику, в конце концов и выживут. Те и станут по-настоящему влиятельными – то есть, практически нужными тысячам людей. Ведь в такой прессе граждане будут находить артикуляцию своих интересов и честный анализ того, насколько эти интересы учитываются и эффективно лоббируются разными полит-и бизнес-элитами – а, значит, будут на нее ориентироваться. Политики же вынуждены будут в большей мере считаться с грамотными и подкованными избирателями, которых не проведешь на мякине популизма.   
Те же, кто продолжит кормиться только речами, скандалами да грязным бельем политиков – станут частью шоу-бизнеса, но никак не журналистики.  
 
P.S. Когда эта статья уже была написана, в воскресенье, 7 октября, я посмотрела итоговые программы. И опять, анализируя будущие гипотетические коалиции, телевизионщики оперируют исключительно «балансами интересов», вопросами типа «на какие уступки способны пойти политики ради получения власти?», констатациями «Президент получит возможность диктовать»… И – ни слова о том, а какие гипотетические коалиции будут более эффективными в решении каких вопросов? При какой коалиции избиратели скорее получат выполнение хотя бы 10% данных им обещаний? Ради каких возможностей в решении актуальных проблем страны политики собираются создавать те или иные коалиции?!... Ни одного упоминания даже о тех крохах конструктива, который всплывает порой в речах политиков, и которым, в общем-то, была проникнута речь Президента. Коллеги! То есть, все, что не воняет, что не вписывается в логику дрязг, эгоизма, волюнтаризма – это все, по-вашему, пресный пиар? Порой уже кажется, что своим цинизмом наше телевидение даже политиков – далеко не ангелов – делает, тем не менее, хуже, чем те есть на самом деле. Ей-Богу, скоро, наверное, и «Телекритика» присоединится к акции «Выключи телевизор»…
Порадовало только «Зеркало недели», дав дотошный анализ не только личных выгод и потерь ключевых политиков страны от разных возможных форматов коалиции, но и общественных выгод и потерь. Спасибо.

http://www.telekritika.ua/media-continent/authorcolumn/nl/2007-10-08/34278

Коли під спів солов’їв Ющенко, Янукович і Мороз оголосили про те, що 30 вересня в Україні все ж відбудуться позачергові вибори, це була перемога Президента і ризикований крок Ахметова-Януковича. Вони погодилися на те, що їм було невигідно та сподівалися (були впевнені) на покращення свого результату в переконливій перемозі.
В результаті, вони свій результат таки покращили, але вибори програли.
Виборчу кампанію 2007 виграла Юлія Тимошенко. Не дивлячись на посмішки перед телекамерами, насправді не в захваті від результатів команда Президента.
Комуністи свій результат покращили, але як і регіони в цілому результатами виборів незадоволені.
Найцікавішою ситуація виглядає у Володимира Литвина. З одного боку – він безумовно задоволений результатом. Після півторарічної перерви він знову в Парламенті. З іншого – Литвин розчарований: він не отримав «золотої акції», на яку так сподівався. БЮТ і НУ-НС можуть створити коаліцію і без 20 «штиків» Литвина. В зв’язку з цим, навіть якщо коаліцію створять вони і втрьох, омріяне крісло спікера займатиме, скоріше за все, не В’ячеслав Кириленко, а не Володимир Литвин.
Василь Цушко виявився поганим соціологом. Під час з’їзду СПУ в серпні, підбадьорюючи колег він просив поставити себе не під номером 2, а 43-м. Мовляв – шансів не менше. Дійсно, виявилося, що шанси він мав однакові.
Таким чином, за результатами обробки 99 % протоколів дільничних виборчих комісій Партія регіонів здобуває 173 місця, БЮТ – 157, НУ-НС – 73, КПУ – 27, Блок Литвина – 20.
В Верховній Раді V-го скликання буде лише один представник Чернігівщини! Взагалі то, їх більше, але всі крім голови обласної організації Партії регіонів Григорія Маньковського вже давно кияни та представниками нашої області можуть вважатися досить умовно.

Громадянська мережа ОПОРА це позапартійна загальнонаціональна мережа активістів та громадських організацій.
ОПОРА діє з метою розвитку демократії та громадянського суспільства в Україні шляхом вироблення ефективних механізмів контролю за діями влади з боку громадськості.
В квітні 2007 року ОПОРА розпочала спостереження за політичними процесами, пов’язаними з проведенням в Україні позачергових виборів Верховної Ради. Звіт готувався довготерміновими спостерігачами, що працюють в Чернігівській області в рамках програми, що реалізується на території всієї України.

ВИСНОВКИ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

За 4 дні до голосування ОПОРА найбільшими проблемами відзначає низьку якість списків виборців фактично на віх дільницях Чернігівщини та постійні ротації в складі виборчих комісій.

Списки виборців

1. Проведений аналіз якості списків виборців дає підстави стверджувати, що 30 вересня вони будуть гіршими, ніж були на виборах 26 березня, а в Чернігові – на позачергових виборах міського голови 26 листопада.

2. Системними є такі проблеми в списках виборців на дільницях Чернігівської області:

– велика кількість повторів (включення до списків однієї й тієї ж особи кілька разів);

– наявність в списках „мертвих душ” (осіб, що померли, але включені до списків виборців), а також виборців, які змінили місце реєстрації, але не були виключені зі списків виборців;

– велика кількість неточностей у списках виборців (неправильне написання імен або прізвищ виборців тощо);

– велика кількість громадян, що мають право голосу не включені до списків виборців. Особливо це характерно для тих громадян, що голосуватимуть вперше.

3. За оцінками спостерігачів ГМ ОПОРА в списках виборців усіх дільниць Чернігівської області не менше 30 тисяч неточностей. В зв’язку з цим, ОПОРА прогнозує, що близько 5 тисяч жителів нашої області не зможуть проголосувати у зв’язку з відсутністю або не правильним написанням їхніх даних в списках виборців.

4. ОПОРА відзначає досить низьку активність виборців Чернігівщини стосовно перевірки своїх даних у списках виборців. За оцінками спостерігачів, по області менше 1 % виборців прийшли на дільниці, щоб перевірити свої дані в списках. Найбільша активність спостерігається в обласному центрі. ОПОРА вітає позицію та роботу тих членів ДВК, що роблять все можливе, щоб вдосконалити якість списків виборців на своїх дільницях та самостійно перевіряють списки.

5. ОПОРА не вважає, що допущені неточності в списках виборців були наслідком цілеспрямованої кампанії. Незважаючи на системність вказаних проблем, причиною їх були короткий термін роботи робочих груп з перевірки та обліку списків виборців, невелика їх чисельність, проблеми з програмним забезпеченням та збої програми, що була надіслана ЦВК, недостатній рівень матеріально-технічного та фінансового забезпечення робочих груп. Також, однією з причин можна вважати недосконалу систему обміну даними щодо виборців між різними установами. Водночас, однією з причин ОПОРА відзначає некомпетентність, а часто і халатність членів робочих груп під час виконання роботи з перевірки списків виборців.

Робота ДВК

1. Дільничні виборчі комісії в Чернігівській області були сформовані вчасно. В основному, перше засідання відбулося 17-18 вересня. Там де воно відбулося після 17-го протоколи були оформлені заднім числом. На даний момент на дільницях не спостерігається проблем з кворумом. Більшість дільниць вже провели по три засідання.

2. Водночас, однією з проблем в роботі ДВК є постійна зміна членів комісій. Часто ОВК не вчасно виконують покладені на них функції стосовно призначення нових членів та інформування ДВК про це. Наприклад, така проблема спостерігається на більше ніж 20 % дільниць в окрузі № 211. Виникають ситуації, коли призначений новий член приходить на комісію, але витягу з рішення ОВК про його призначення ще немає. ОВК обіцяють вирішити цю проблему в стислі терміни.

3. ОПОРА наголошує на не завжди якісному поданні членів ДВК політичними партіями та блоками, що мали таке право (Партія регіонів, БЮТ, Наша Україна-Народна Самооборона, СПУ та КПУ). Саме це є однією з причин змін в складі ДВК.

4. За оцінками спостерігачів та за результатами спілкування з керівним складом ДВК Чернігівської області ОПОРА робить висновок, що лише близько 50 % члені комісій (в керівному складі – близько 30%) мають необхідний досвід роботи та підготовку.

5. Зважаючи на це, ОПОРА прогнозує велику кількість помилок, неточностей та порушень, що вже допущені або ще матимуть місце під час роботи ДВК. Більшість з них стосуватиметься виборчої документації.

6. Проблеми матеріально-технічного забезпечення ДВК спостерігаються, але не являються масовими. За оцінками спостерігачів, вони спостерігаються не більше ніж на 5% усіх дільниць в Чернігівській області.

7. В Чернігівській області Громадянська мережа ОПОРА протягом 19-24 вересня провела 22 навчальних семінарів для членів ДВК, які відбулися майже в кожному районному центрі. Участь в семінарах взяло більше 2500 членів комісій (переважно, керівний склад). 5000 членів ДВК в області отримали роздаткові матеріали – посібники з виборчого законодавства з порадами та прикладами, а також блок схеми щодо здійснення основних процедур. Семінари відбувалися в рамках проекту „Сприяння організації виборів в Україні”.

Передвиборча агітація

1. Під час спостереження на Чернігівщині фактично не фіксувалося фактів втручання посадових осіб у виборчий процес, перешкоджання веденню агітації чи інші серйозні порушення.

2. Агітаційна кампанія проходить вільно. Протягом останніх тижнів перед виборами фактично не фіксувалися прикладів порушення під час передвиборчої агітації.

3. Так само, за цей час не фіксувалися приклади застосування „чорного піару” чи інших брудних технологій. ОПОРА не виключає, що такі приклади матимуть місце в останні 3 дні виборчої кампанії, в тому числі, 30 вересня.

4. ОПОРА з сумом відзначає, що жоден з суб’єктів виборчого процесу не здійснює просвіту виборців щодо процедури голосування, перевірки себе у списках виборців, голосування за місцем перебування тощо. Також за 4 дні до виборів жодна політична сила не веде кампанію „прийди і проголосуй”.

5. Як уже відзначала ОПОРА в попередньому звіті, виборча кампанія не стосується місцевих проблем, а агітація має централізований характер.

6. Найбільш активну виборчу кампанію в Чернігівській області як і раніше здійснює Блок Юлії Тимошенко. Її агітація фактично домінує в усіх куточках області. Іншу суб’єкти виборчого процесу ведуть кампанію менше активно.

7. За час виборчої кампанії Чернігівську область вже відвідали лідери основних політичних сил. Характерною ознакою стало те, що всі вони в звітах та інформаційних матеріалах збільшували фактичну кількість присутніх своїх прихильників на зустрічах. Найбільше тут „відзначився” БЮТ. В матеріалах на персональному сайті Юлії Тимошенко за результатами її візиту до Чернігівської області на Красній площі Чернігова зібралося більше 50-ти тисяч людей. Хоча за оцінками ОПОРИ ця цифра перебільшена майже в 5 разів. 

Рекомендації

1. Політичним партіям – суб’єктам виборчого процесу – забезпечити контроль та перевірку заяв виборців про голосування за місцем перебування. Згідно з Законом та постановою ЦВК такі заяви мають бути подані на ДВК не пізніше 20.00 28 вересня. В заявах має бути посилання на документ, що засвідчує причину неможливості виборця прийти на виборчу дільницю. 

2. Офіційним спостерігачам від політичних партій, громадських організацій, міжнародним спостерігачам – забезпечити контроль за перебігом голосування в день виборів. Особливу увагу ОПОРА звертає за можливістю голосування за „мертвих душ”, застосування так званих технологій „каруселі”, про спроби яких ОПОРУ повідомляли представники різних політичних сил, спроби підкупу виборців в день голосування, процесом організації голосування виборців за місцем перебування, підрахунку голосів, а також, транспортування виборчих бюлетенів та їх передача з ДВК до ОВК.

3. Правоохоронним органам – належним чином організувати роботу в день виборів, а також виконати обов’язки щодо охорони сейфів з виборчими бюлетенями, супроводження членів ДВК під час їх транспортування тощо. ОПОРА рекомендує керівництву МВС встановити премії та надбавки, а також належне забезпечення роботи тих працівників, що з 27 вересня до 1 жовтня працюватимуть на виборчих дільницях.

4. Членам виборчих комісій – дистанціюватися від політичних конфліктів та працювати в дусі консенсусу, таким чином підвищуючи ефективність роботи і довіру громадськості до виборчого процесу.

5. Партіям та блокам, що мають своїх членів ДВК – належним чином підтримати їх роботу, в тому числі, провести додаткові навчання. Не вимагати від членів ДВК дій, що суперечать чинному законодавству. Забезпечити явку всіх членів комісій на дільниці о 6.15 30 вересня.

6. Громадським організаціям, політичним партіям, засобам масової інформації, органам влади – провести максимально широку інформаційну кампанію серед виборців та закликати їх перевірити себе у списках виборців (до 27 вересня), пояснити основні процедури, пов’язані з виборами, а також закликати прийти на виборчі дільниці 30-го вересня та проголосувати.

7. Органам влади – сприяти вирішенню проблем матеріально-технічного забезпечення ДВК, забезпечити доїзди виборців до дільниць в тих селах, де це може виявитися проблемою у зв’язку зі значними відстанями.

8. Суб’єктам виборчого процесу – не вдаватися в день виборів або напередодні до дій, що суперечать чинному законодавству. З розумінням поставитися до недосконалого виборчого законодавства та не використовувати його прогалин для визнання результатів виборів недійсними, не зважаючи на будь-який результат, що буде отримано.