Два роки тому населення Чернігівщини обирало більше ніж десятитисячний склад депутатів рад різних рівнів. Вони всі на громадських засадах плідно працюють над тим, щоб добробут на Чернігівщині збільшувався. Приймають різні програми, розподіляють доведені до них кошти і головне виносять рішення по земельним та майновим питаннях. Тобто мабуть працюють.
А на справді?

ДЕПУТАТ - ГВИНТИК ПАРТІЙНОЇ МАШИНИ

Вибори на пропорційній основі, тобто за закритими партійними списками та ще з додачею через деякий час незрозумілого по реалізації імперативного мандату, ці вибори дещо ускладнили реальну систему для прийняття рішень в органах місцевого самоврядування. Якщо раніше було достатньо одного голови місцевої ради та його апарату, щоб проводити будь-які рішення, то зараз до цієї системи додалися заступники голів рад (часто з іншої політичної сили) та голови партійних фракцій, як головні лобісти інтересів певних політико-економічних груп на окремих територіях. Єдині, хто залишили за собою певні важелі впливу - це голови постійних депутатських комісій.
Власне обраний виборцями народний обранець потрібен лише у ту хвилину, коли він голосує за прийняття того чи іншого рішення. Дещо більше значення депутатів обласної ради та великих обласних міст, де є хоч якісь гроші, які виділяються кожному депутату. Але і в цьому питанні головним розподільником цих коштів частіше виступає партійна фракція.
Раніше депутати були закріплені за певними округами і у своїй більшості, навіть, залежали від волі виборців (принаймні раз на декілька років). Значна їх кількість навіть знали, де вони ведуть прийом виборців, а біля третини регулярно зустрічалися з виборцями. За останні два роки лінія "депутат-виборець" в більшості наших обранців віртуальна. Більш-менш активно працюють лише ті депутати, які є партійними функціонерами, і головний пік їх діяльності припадає на виборчі кампанії різних рівнів на Чернігівщині, що проходили з 2006 по 2008 рік. Як випадки, які підкреслюють правила зустрічаються десь один з 20 депутатів, який насправді проводить зустрічі з виборцями і половина з них, навіть, може про це розповісти мас-медіа. Але як показує моніторинг місцевих ЗМІ менше однієї восьмої депутатів використовують комунальні засоби масової інформації для інформування виборців про свою діяльність. Кожен десятий депутат майже не з'являється на сесійні засідання.
В порівнянні із скликаннями минулих рад переважна більшість виборців не може назвати, навіть, одне прізвище місцевого кандидата, а рівень довіри суспільства до депутатів місцевих рад впав в декілька разів, що пов'язано насамперед з "дерибаном" землі депутатами місцевих рад.
Таким чином, можна зробити висновок, що народний обранець у кращому для нього разі перетворився на делеговану партією особу для вирішення партійних питань із використанням владних повноважень місцевих рад.

ДЕПУТАТИ НЕ МОЖУТЬ ЧИ НЕ ХОЧУТЬ?

Цікаво склалася ситуація, коли мас-медіа, використовуючи свою природну роль комунікатора між депутатами та виборцями, роблять спробу надати можливість депутатам прозвітуватися. І тут ми бачимо унікальну картину: кожен депутат окремо, особливо той, хто має особистий депутатських фонд, може згадати декілька моментів власної допомоги виборцям. Але тільки одиниці з них можуть розповісти про ті ініціативи, які згідно із законодавством про місцеве с самоврядування вони особисто виносили на сесії. Так, наприклад, майже кожен депутат та фракція Чернігівської міської ради гордо звітують про те, що за їх допомогою було прийнято Статут міста. Але в щоденній депутатській практиці основні положення цієї Конституції нашого міста, взагалі, не використовуються. І навіть складається враження, що з текстом документу вони ознайомилися в ті лічені хвилини, коли він приймався.
Як показав один з останніх ефірів на Чернігівському міському телебаченні, майже кожен з присутніх про власний особистий вклад в роботу ради, як депутата, практично нічого не міг пригадати. Здебільшого згадували про програмні завдання власних політичних сил, які часто ніяк не можливо було реально виконувати в правовому полі місцевого самоврядування, будь-то питання НАТО, тендерів чи аукціонів. Про те, що депутати не готові звітувати перед виборцями говорить хоча б той факт, що на початок квітня в Чернігівській міській та обласній радах про свою роботу відзвітувалися лише по одній політичній силі, а в районних та обласних ЗМІ про власну діяльність прозвітували лише близько двохсот депутатів з десятитисячного депутатського корпусу. І ця кількість якщо і збільшується, то доволі малими кроками.

А ЯКЩО ЗАВТРА ВИБОРИ?

Можна із впевненістю сказати, що якщо і половина депутатського корпусу збережеться, то скоріше через те, що у нашого виборця доволі невеликий вибір. Найбільш нецікавою для політичного бомонду залишається обласна рада, окрім можливості трьом керівникам отримувати високі зарплати, влаштовувати своїх людей в комунальні підприємства та апарат облради, участі в представницьких заходах та великої кількості закордонних турне більше ця інституція нікому майже не цікава. Сучасне керівництво облради добре усвідомлює, що шансів очолити майбутній склад, якщо саме їх партія потрапить до облради, після виборів в них майже нема. Облрада скоріше буде цікавити партійні структури для влаштування власної номенклатури, яку не змогли проштовхнути до апарату Верховної ради. Ще одна група, яка може потрапити до складу обласної ради - це представники середнього та великого обласного бізнесу, для кого статус депутата обласної ради потрібен для захисту власних бізнесових інтересів області. Їх в основному буде цікавити керівництво профільними комісіями обласної ради. І остання група, яка зацікавлена потрапити до депутатського складу обласної ради - це чиновники різних рівнів, для яких депутатський мандат - це певна гарантія залишитися на посаді.
Найбільш "ласим" шматком були і залишаться міські та районні ради, які вирішують конкретно земельні та майнові питання. Причому потенційних кандидатів на депутатські посади не зупиняє те, що більшість майна вже переділено. Вони впевнено розраховують на те, що весь цей перерозподіл проходив не 100-відсотково на законній основі і його можна переглянути. Головне мати більшість своїх в окремо взятої ради.
Вже зараз можна прогнозувати, що якщо не буде змінено законодавство, то головна боротьба буде розгортатися між тими політичними силами, які зараз присутні в радах та тими, хто туди хоче потрапити. Як показує сучасний стан справ, партійний компонент в радах майже повністю себе нівелював, оскільки виборці якщо і будуть за них голосувати, то скоріше через прихильність до київських лідерів, ніж через симпатії до місцевих.
Головною проблемою для діючих депутатів залишиться довести виборцям, що вони реально сприяли своєю діяльністю розвитку місцевої громади та не крали. А новим структурам, що рвуться до влади, довести зовсім протилежне в діяльності діючого депутатського корпусу.
І якщо для партійних осередків при владі головним буде набрати якомога більше голосів, в ідеалі 51%, то для новоутворених політичних структур - головне набрати відсоток, щоб потрапити до ради.

ЧЕРНІГІВЩИНА 2008 РІК, БЕРЕЗЕНЬ-КВІТЕНЬ

Що ж ми зараз маємо?
Не будемо говорити про відсотки, а будемо говорити про тенденції.
Домінуючою силою, і з цим погоджуються практично всі, залишається Блок Юлії Тимошенко. Головною проблемою для цього Блоку на Чернігівщині є вдала робота Уряду, яку реально зможе побачити і повірити чернігівський виборець. Етап критики опонентів для БЮТу пройшов і наступив етап відповідальності. Власне депутатський корпус БЮТу майже нічим не відрізняється від інших, і опоненти зможуть реально довести і факти корупції, факти "дерибану" землі, і факти розкрадання комунального майна представниками цієї сили на Чернігівщині. Причому головне для опонентів буде не кількість фактів, а їх якість.
Ще однією проблемою для місцевого БЮТу - відсутність єдиного дієвого координування в області. Кожна із значних фігур місцевого БЮТу має власні амбіції та наміри, які більш за все будуть проявлятися в ході виборчої кампанії. Обласний осередок БЮТ на сьогодні не має загального популярного лідера, який би цементував партійну організацію власною волею.
Аналізувати діяльність інших політичних сил доволі складно, тому що публічної діяльності вони практично не проводять і рішучого впливу на виборців на загально-обласного рівні у них немає. Єдине, що можна прогнозувати, це те, що Чернігівщина є одним з найбільш перспективних регіонів для розгортання політичних проектів у зв'язку із значним послабленням на території області і "Народного Союзу Наша Україна", і Соціалістичної партії України. Як показали тенденції останніх виборів, саме за їх електорат і буде основна боротьба на місцевих виборах.
Комуністична партія України скоріш за все збереже свої електоральні ресурси в області, оскільки зменшення власних прихильників, вони компенсують підвищенням інформаційно-агітаційної роботи. Причому комуністи одна з небагатьох партій, яка має в області декілька яскравих лідерів на обласному та районному рівнях. Ці лідери є "рупорами" інформаційної кампанії, розгорнутої КПУ в ЗМІ. Ще одним потенційним потенціалом для комуністів є підвищення ностальгії по СРСР, яке поширюється в сучасному суспільстві.
Частково нішу, що звільнюється, може зайняти останнім часом активізуюча свої дії Народна партія. Мабуть її представники працюють за принципом - за одного битого двох небитих дають, з одного боку, бо саме ця політична сила на власному досвіді відчула гіркоту поразки у 2006 році, з іншого боку, їй в діяльності допомагає зростання рейтингу їх лідера.
Ситуація навколо Партії регіонів на Чернігівщині оповита туманом. Видимих публічних результатів роботи цієї партії пересічний виборець не спостерігає. В місцевих ЗМІ вона майже не присутня. Можливо ця політична сила проводить пряму роботу серед виборців, але саме її депутатський корпус майже не помічено в звітах перед виборцями. Цю ситуацію вони поки виправдовують тим, що все буде більш окреслено після проведення партійного з'їзду в середині квітня.
Депутати від партій аутсайдерів, які розуміють, що під партійними прапорами вони майже не пройдуть в майбутні склади рад починають гуртуватися навколо нових місцевих політичних проектів, прикриваючись яскравими незаангажованими особистостями, як лідерами цих проектів. Схожу схему починають використовувати представники великого і середнього бізнесу, які не мають свої лобістів в радах.

Якби вибори проходили зараз, то вони скоріш за все значно оновили депутатський корпус Чернігівщини та змінили б її політичну карту. На місцевих виборах майже не можливо прикритися вдачами київських лідерів, потрібно розповідати про власні здобутки. Потрібно захиститися від звинувачень правдивих і неправдивих опонентів, потрібно закріпити і знайти нового виборця. І звичайної "номенклатурної" роботи вже мало. Потрібно розгортати передвиборчі штаби.