– Упродовж останніх 8 років народжуваність на Чернігівщині зростає. Торік, приміром, народилося 10534 немовляти. Починаючи з 2006 року, коли з’явилися матеріальні стимули, тобто, виплати при народженні дитини, ситуація поліпшилася: за 8 років перекрито спад 18 років.

В області торік проживало 462 тисячі сімей, третина їх має дітей віком до 18 років. Це показник невисокий, оскільки в західних регіонах України малолітні діти є у 53% сімей. У більшості родини Чернігівщини, як і України в цілому (79% сімей), мають у своєму складі одну дитину, 20% – двох дітей і лише 0,8% – трьох дітей і більше. Тобто, багатодітні сім’ї у нас на Чернігівщині мало поширені, їх більше знову ж таки у західних регіонах України. У Рівненській області багатодітною є кожна 8-ма сім’я, у Закарпатській – кожна 9-та: мають від 3 дітей і більше.

Коротко зупинюся на характеристиці неповних сімей. В області їх 38,4 тис. – 25% від кількості сімей з дітьми. Кожна 4-та сім’я, яка сьогодні має дітей, на жаль – неповна. 92% синів і доньок виховує мати без батька, у кожній 12-й – батько без матері, у 3,5% неповних сімей діти не мають обох батьків.

У 2007 році відбулося медико-демографічне обстеження населення України. Поруч з цим вивчалося родинне оточення дітей та їх сирітство. У нашій державі проживають з двома батьками всього 67% дітей. У північному регіоні (Київ, Київська, Житомирська, Сумська і Чернігівська обл. ) – 72%, 18% – у неповних сім’ях. З матір’ю без батька в північному регіоні зростають 19,4% дітей, при цьому лише в 4% батько помер, а 15,4% – живий і здоровий. Виховуються з батьком без матері – 2,7% хлопчиків і дівчаток, при цьому – 1,1% -коли мати жива, 1,6% – коли мати померла.

Не проживають з біологічними батьками 2,5% дітлахів, з них 2,3% – обоє батьків живі. І лише 0,2% – обоє батьків померли.

Сиротами і напівсиротами в Україні є 6% дітей, у північному регіоні – 6,1%. На стан сім’ї, на право дитини мати повну і благополучну сім’ю впливають розлучення. Упродовж останніх років в області їх кількість зменшується, але при цьому у 60% сімей, що розлучаються, залишаються неповнолітні діти. При цьому у 1,5 тис.- по одній дитині, у 300 сім’ях – по 2 дитини і 38 сімей – 3 і більше дітей.

Третина мам у минулому році була 20-24-річного віку. Найстарші породіллі мали 47 і 45 років, 17-річних нараховувалося 125, 16-річних – 36, 15-річних – 16, а 2-м наймолодшим мамам виповнилося 14 років. З року в рік зростає позашлюбна народжуваність (торік – кожна 4-та, у сільській місцевості – кожна 3-тя дитина). В економічних реаліях держави – це досить серйозний і проблемний момент. Насторожує тенденція зменшення кількості перших народжень у сім’ях. При цьому зростає кількість народжень другої дитини, торік – 109,1% по відношенню до попереднього року, третьої – плюс 23%, четвертої – плюс 17%, а 5 дітей і більше -плюс 21% . На мою думку, ці показники змушують замислитися.

– Зменшення перших народжень пояснюється соціальними причинами: молоді подружжя починають сімейне життя з мінімальним доходом, без житла і ніякої допомоги. Навіть при народженні немовляти одержані від держави кошти витрачаються швидко. Потрапивши у кризову ситуацію, батьки розлучаються, хоча при тому страждають діти. Наша служба, в основному, працює з наслідками того, що зі своїми обов’язками не справилася сім’я. Крім того, сьогодні, на превеликий жаль, є багато молодих людей, які вмирають від алкоголізму, наркоманії, соціально небезпечних хвороб. На Чернігівщині 2915 дітей мають статус дитини-сироти, з них тільки 30% -біологічні, решта – соціальні сироти: тата і маму позбавили батьківських прав, або вони перебувають у місцях позбавлення волі, або тяжко хворі. Торік 90% дітей було охоплено сімейними формами виховання. 1703 дитини – під опікою і піклуванням, 266 – у прийомних сім’ях і в дитячих будинках сімейного типу, всиновлено 99 дітей.

Коли батьків позбавлено батьківських прав, то це -трагедія. Дитина залишається зі стресами, страхами, які їй довелося пережити. Назвати той період вихованням інколи дуже складно, адже хлопчики й дівчатка часто перебувають в негативному середовищі, де їх б’ють, не годують, не доглядають. Чим триваліший час дитина прожила в такому стані, тим складніше підібрати їй сім’ю. Тож усиновителі мають бути готові й до труднощів.

Були такі випадки, коли прийомним сім’ям довелося змінити місце проживання, бо односельці допікали, що дитину взяли заради грошей. Насправді 61% сімей беруть дітей, бо вони їх не можуть мати, 44% – через гуманізм, бажання зробити щось добре, тим більше, якщо є можливість, 14% – з релігійних міркувань, невеликий відсоток відмовився назвати причину.

Не можу не зупинитися на тому, що, наважившись на такий непростий крок як усиновлення чи виховання чужої дитини, батьки, зазвичай, припускаються однієї і тієї ж помилки: вони змальовують в уяві таку собі усміхнену лялечку, здорову і веселу, з синіми очима і бантиками в білявеньких кучериках. При цьому крихітці має виповнитися до п’яти років… Так і хочеться вигукнути: “Люди добрі, це ж не базар і не магазин!”. Маленьких і здорових дітей бувають одиниці. Але, попри худенькі щічки і печальні оченята, потенційні доні й синочки стають дорогими й бажаними – там, де дорослі справді до цього готові та усвідомлюють, що можуть повністю задовольнити потреби дитини.

Ми завжди рекомендуємо ретельно вивчити іншу інформацію: звідки ця дитина, хто її батьки, яка у неї спадковість? Адже життя в одній родині не може бути суцільним святом. Це ще й будні, хвороби, непорозуміння, проблеми. Виховний процес ніколи не був легким і безхмарним.

Мушу сказати, що бувають випадки так званого розусиновлення. Це дуже болючі ситуації як для батьків, так і для дітей -для останніх особливо. Торік у нас було три розусиновлення: одні батьки “погралися” шість років, дві інші сім’ї – по три місяці. Це ті випадки, коли люди не були готові до всіх тих випробовувань, які настають у сім’ї з появою дітей. Тому нам ніяк не можна спрощувати систему усиновлення, хоч багато хто нарікає на її складність. Помилка з прийомними батьками чи усиновителями дуже дорого коштує для дитини, вже один раз зрадженої біологічною родиною.

– Питання щасливого дитинства актуальне не лише для області, а й країни в цілому. Кожен маленький мешканець має право на сім’ю. На жаль, сьогодні багато дітей не можуть виховуватися в сім’ях з різних причин. Певна кількість їх перебуває в інтернатних закладах, яких в області – 18. І хоча там створені належні умови для навчання й виховання, однак вони ніколи не замінять сім’ї, батька, матері, тієї атмосфери тепла й любові, які мають бути в родинах.

В інтернатних закладах області наразі мешкає 2700 вихованців. Майже щодня статистика міняється. Мене, наприклад, турбує те, що кількість дітей шкільного віку зменшується – торік їх на 5 тисяч менше пішло до шкіл, а в інтернатах, навпаки, вихованців стає більше. З вересня 2009 по січень 2010 навчального року ці заклади поповнилися 320 дітьми. Насторожує й інший факт: серед вихованців інтернатів лише 14 відсотків – сироти. Решта – сироти при живих батьках, тобто вони не потрібні найріднішим людям. Тож такі діти стають державними. Турбує і їхнє психічне здоров’я. Як стверджують психологи, якщо під час виховання малюк поміняв більше трьох осіб, він піддається стресу, психіка порушується.

У державних закладах намагаються дитину не тільки навчити і нагодувати. Приміром, у Прилуцькому інтернаті з-поміж п’яти груп звичайних дітей є дві групи для вихованців з особливими потребами. Для них створено реабілітаційний центр. Із ними постійно займаються спеціалісти. Дітей оздоровлюють, дбають, аби вони були забезпечені одягом, взуттям. На харчування держава виділяє на добу 30 гривень. Звісно, у кризових сім’ях такого не знайдеш. На мою думку, штучно закривати інтернати сьогодні передчасно. Їх треба реформувати. А дітей у закладі має бути не більше 50-ти.

Щоб численні питання вирішувати комплексно, потрібна державна програма. 50 років тому інтернати в області створювалися на базі садиб, колишніх райкомів партії тимчасово, на певний час зі сподіваннями, що потреба в них невдовзі відпаде. Але поки що державні заклади залишаються рятівним колом для таких дітлахів.

– По всій Україні працюють центри медико-психологічної допомоги дітям і підліткам “Клініки, дружньої для молоді”. Це – спільний проект Міністерства охорони здоров’я і Міжнародної організації ЮНІСЕФ.

Послуги, що надаємо, безкоштовні, анонімні. А головне – до кожної дитини у нас дружній підхід. Ми з розумінням ставимося до юнацьких проблем і намагаємося їх розв’язати. До нас може звернутися будь-яка молода людина. Медичний огляд, консультація, допомога психолога – усе це надається безкоштовно. Видається картка без паспортних даних, імені та прізвища. Ми тісно співпрацюємо з соціальним центром для сім’ї, дітей та молоді й нерідко проводимо разом тренінги, “круглі столи”, лекції, бесіди.

Проблем у молодіжному середовищі вистачає і їх потрібно розв’язувати за участі самої молоді. Наприклад, серед школярів дуже швидко поширюються пагубні звички – паління, вживання алкоголю, наркотиків. 12-річним школярам уже ставлять діагноз пивний алкоголізм! Таким чином вони вкорочують своє життя. А якби долучилися до спорту, вели здоровий спосіб життя, то продовжили б свій вік. Тим більше, що нині модно бути здоровим. Нам допомагає і програма “Рівний – рівному”, яка працює у багатьох чернігівських школах. Волонтери-підлітки роз’яснюють одноліткам переваги здорового способу життя – і ті їм вірять, а згодом теж стають волонтерами і допомагають рятувати інших.

Що приємно: у Чернігові для проведення культурно-мистецьких заходів присвячених здоровому способу життя, владні структури надають зали безкоштовно. На зустрічі запрошуються як відомі і популярні у краї люди, так і ті, хто знайшов у собі силу волі повернутися до нормального життя.

Працюючи у молодіжному середовищі, ми зрозуміли, що серед сільської молоді існують ті самі проблеми. Це і безробіття серед молодих, і втрата духовності, і психологічна несумісність поколінь. Тож вести просвітницьку роботу вирішили й у селах.

А загалом у країні потрібно змінювати державну політику щодо порушених на “круглому столі” питань, на які мають звернути увагу владні структури:

Чому народжується багато позашлюбних дітей?

Яку культуру і навіщо насаджують нам з екранів телевізорів, приймачів, періодики представники ЗМІ?

Куди зникли матеріали про духовність, відповідальність майбутніх матерів, батьків за сім’ю?

– Працівники нашої служби виконують соціальне супроводження сімей з дітьми та підбір і пошук кандидатів у прийомні батьки.

Тож зупинюся на основних наших проблемах. Це, передусім, оздоровлення дітей. За рахунок соцстраху воно передбачене лише з 9-ти років. До виповнення цього віку путівку треба брати і матері дитини. Але мама – нерідна, і малюк лишається не оздоровленим. Після 14-ти років – така сама ситуація. Проблему цю порушували на рівні держави, але і на сьогодні вона залишається невирішеною. Як і та, що стосується лікарняних листків: коли хворіє прийомна дитина, мама не отримує лікарняного по догляду за дитиною.

Проблемним є також забезпечення транспортом дитячих будинків сімейного типу. А особливо болючою є ситуація, у яку потрапляють вилучені з сім’ї братики й сестрички, якщо їх троє-п’ятеро. Знайти їм нову родину дуже важко. А щоб створити будинок сімейного типу, треба його побудувати чи придбати, на що, зазвичай, немає коштів – ні в родини, ні в місцевому бюджеті.

Насамкінець – про приємне у 45 подружніх пар нашої області, які всиновили дітей, згодом народилися власні немовлята…

– У прийомної сім’ї – життя під мікроскопом. Хоча нормальні батьки не будуть ділити: це твої гроші, а це – мої. Є бюджет сім’ї, ми його разом ділимо. Наша Аліна, до речі, знає, коли вона одержує соціальну допомогу і на що ми витратили її кошти. Знає також, що вона прийомна дитина.

Набагато складніше буде, коли Аліна про це довідається у 15 років, або від сусідів. На третій день перебування в сім’ї дитина наша принесла з державних педагогічних закладів всю інформацію: звідки вона взялася, хто вона і куди її відправлять, якщо не буде слухатися. “Добрі люди” завжди готові розповісти, що мама такі гроші одержує, а курточку дитині купила дешеву. Тому ми все їй розказуємо: тато заробляє, мама заробляє, а це твої гроші. Аліна розуміє, не ми її народили, як мого сина, якому 21 рік, але ми її любимо. І для неї це – найважливіше. Поки ми Аліну ще не удочерили. Жодна мати не може бути одразу впевненою, що зможе полюбити чужу дитину, допоки вони не поживуть однією сім’єю. Це перші кроки до того, аби підготуватися до усиновлення. Наразі я вже готова вдочерити цю дитину. Можу сказати за себе і всі прийомні родини нашого району: якщо завтра держава відмовить у допомозі, ніхто не приведе дітей під адміністрацію і не скаже тепер ви ними займайтеся, – бо вони наші, рідні.

– Ми з дружиною спочатку вирішили взяти одне дитя. Нам запропонували переглянути кілька справ. Першу взяли до рук, а в ній двоє дітлахів. Отже, забрали обох. Минув час – ще взяли хлопчика, першому прийомному синові стало комфортніше. Це парадоксально звучить, але з появою третьої дитини стало менше клопотів – вони скрізь разом. Потім донька каже я теж хочу сестру-подругу. Так у нас з’явилася ще одна дівчинка. Наше життя наповнилося новим змістом. Хоча ми знаємо, що за законом наші діти перебувають у банку даних на усиновлення. Звісно, ми будемо засмучені, якщо їх заберуть. Але мені здається, що нормальний усиновитель не прийде у прийомну родину по дитину – у нашій країні багато інших сиріт, які мріють про тата і маму.

– В області, як і в Україні, зросла кількість неповнолітніх мам і мам-одиначок, спостерігається неготовність чоловіків – майбутніх батьків одружуватися, брати на себе відповідальність за утримання і виховання дитини. У зв’язку з цими процесами однією з найактуальніших проблем, на вирішення якої спрямована діяльність центру, є попередження раннього соціального сирітства, підтримка майбутніх мам, корекційна робота з сім’ями породілей. Формування у молодого подружжя відповідального батьківства – основа майбутнього сімейного благополуччя подружніх пар.

У минулому році на Чернігівщині функціонувало 26 консультативних пунктів при пологових будинках та відділеннях. Їх основна робота була спрямована на здійснення соціальної підтримки вагітних жінок, котрі опинилися у кризовому стані. Аналіз практичної роботи з ними показав, що причинами такого неприродного кроку найчастіше стають психологічне та фізіологічне неприйняття материнства, аморальний спосіб життя, зловживання алкоголем, небажана вагітність, інвалідність дитини. Найефективніше з породіллями та майбутніми матерями, які опинились у кризовому стані, працювали Бахмацький, Бобровицький, Борзнянський, Городнянський, Козелецький, Новгород-Сіверський, Сосницький, Чернігівський районні та Чернігівський міський центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Підтримка жінок названої категорії сприяла зменшенню кількості намірів відмов від новонароджених. Завдяки роз’яснювальній роботі соціальних працівників регіону торік 15 мам змінили наміри і повернулися додому з немовлятами.

Щодо соціального центру “Батьки й дитина – разом”, то нашим основним завданням є захист права маленьких громадян на сім’ю, тому перший і найважливіший клієнт тут – дитина. Ми повинні навчити маму забезпечувати своїй крихітці надійне майбутнє, тож створили всі умови для проживання матерів з немовлятами. Жінки мають меблі, білизну, продукти харчування, побутову техніку. Соціальні педагоги навчають їх соціально-побутовим навичкам – прибиранню, приготуванню їжі, догляду за дитиною. З мамами, котрі відчувають негативні емоції, звинувачуючи сина чи доньку в своїх життєвих негараздах, працює психолог.

Ми ставимо за мету підготувати жінку до самостійного життя поза межами нашого центру. Це передбачає здобуття освіти, можливо, професії, вирішення житлових питань тощо. Нам вдалося змінити на краще долю багатьох жінок. Вони листуються з нами, розповідають про своє життя, про сім’ї і народження другої дитини. У таких випадках ми дуже радіємо, що наша праця – немарна.

– Прийомні батьки заслуговують найбільшої подяки, адже є рідні мами, яким байдуже здоров’я дитини і, поклавши сина чи доньку до лікарні, вони навіть не навідуються, не приїздять забирати. Ці діти після виписки місяцями, а то й по півроку живуть у нас. І ще одне проблемне питання: до нас потрапляють діти, яким менше трьох років, а до цього віку вони не можуть бути прийнятими до притулку. Це неприпустимо, коли здорова дитина живе між хворими ровесниками тільки тому, що її нікуди діти.

Без сумніву, для гармонійного розвитку маленьких громадян потрібна сім’я. Хто побував у Прилуцькому спеціалізованому будинку дитини “Надія”, той не міг не звернути увагу на те, які прекрасні умови там створено для дітей. Вони доглянуті, мають хороший фізичний розвиток. Але, побачивши незнайому людину, підбігають і запитують: “Ти моя мама?”. Жодні матеріальні блага не можуть замінити родину, яку хоче мати кожне дитя.

– В Україні нараховується майже 13 млн сімей. За даними соціологічних досліджень, 14 відсотків дорослого населення замислюється над тим, щоб усиновити дитину. Отже, Україна має значний потенціал для того, аби діти, які мають правові підстави для усиновлення, знайшли родину. Радує те, що сьогодні українські сім’ї усиновлюють більше, ніж будь-коли. За результатами 2010 року, наші співгромадяни усиновили 2374 дитини. Це найвищий показник за останні сім років.

Розвиваються і такі форми сімейного виховання, як дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї. На 1 січня цього року в них виховується відповідно 3184 та 4934 дитини. В такі сім’ї переважно влаштовуються діти, які з певних причин не можуть бути усиновленими. Якщо ж у прийомній сім’ї або дитячому будинку сімейного типу є діти, які можуть бути всиновленими, то це право у них не зникає, з обліку на усиновлення цих дітей не знімають. І часто їх усиновлюють саме прийомні батьки.

Якщо характеризувати вікові групи дітей, які найчастіше усиновлюються, то це, переважно, малюки до трьох років. Наразі перед нами стоїть важливе завдання у сфері усиновлення: формувати в суспільстві культуру усиновлення дітей старшого віку. Окрім того, вести своєчасну активну роботу щодо надання дітям правового статусу, який є підставою для всиновлення: в разі, якщо дитина втрачає батьків, або з певних причин юридичні стосунки між дітьми і батьками припиняються, всі необхідні документи на підтвердження цього мають бути вчасно і ретельно підготовлені.

Щодо усиновлення малят, яких мами залишають у пологових будинках. Таку дитину можна усиновити лише після досягнення двомісячного віку (це вимога закону). Цей час дається для можливого осмислення мамою проблеми відмови та повернення дитини або надання згоди на усиновлення. Але часто матері виписуються з лікарень, не залишивши жодних документів. Знайти таких матерів неможливо, ускладнюється процедура оформлення статусу малюка. І дитина змушена перебувати місяцями в дитячому закладі. А цього не повинно бути.

Сьогодні залишається нормою закону таємниця усиновлення. Причому, для батьків – це право зберігати таємницю. А для державного службовця – обов’язок. Проте ця норма породжує протиріччя з положеннями Конвенції ООН про права дитини, в якій зазначено, що дитина має право знати про своє походження. Скажу образно: таємниця – це страх дорослих, який заховано в неправду. Очевидно, чим розвиненішим і активнішим стане усиновлення в Україні, чим більше успішного досвіду усиновлення матимемо, тим швидше суспільство прийде до усвідомлення необхідності відмови від таємниці. А думка фахівців зараз уже, загалом, сформована: таємниця має бути скасована. Однак не треба розуміти, що факти усиновлення будуть оприлюднюватися. Ні. Кожна людина має право на те, щоб персональна інформація про неї не стала предметом обговорення. Найголовніше – навчитися коректно і з любов’ю повідомляти правду дитині.

http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=10270