Автор проекту першої української конституції народився 11 жовтня 1672 року в селі Косуті Ошмянського повіту на Віленщині в родині, що належала до давнього чеського шляхетського роду. В 1673 році його батько Степан загинув під Хотином, тож Пилип Орлик виховувався матір’ю, яка, правдоподібно, була православною. Майбутній гетьман навчався «в школі на Литві», а потім — у стінах Києво-Могилянської колегії.
3 листопада 1698 року він одружився з Ганною Герцик. Очевидно, знайомство консисторського писаря Київської митрополії з представницею знатної родини відбулося на весіллі І. Обидовського, небожа гетьмана. П. Орлик як віртуозний панегірист, знавець п’яти іноземних мов зумів справити позитивне враження на гетьманське оточення, на самого І. Мазепу, і це вплинуло на подальшу долю талановитого вихованця Києво-Могилянської колегії. Учень Стефана Яворського полишив службу в Київській митрополії, церковну кар’єру і завдяки прихильності гетьмана, добрим стосункам з І. Обидовським потрапив до Батурина, де посів ранг канцеляриста, а згодом — старшого канцеляриста і реєнта Генеральної військової канцелярії. Захоплення молодого висуванця теологією, філософією, літературою сприяло ще більшому його наближенню до І. Мазепи. Не випадково 5 листопада 1702 р. гетьман разом із «панею Вірою Кочубейновою» стали хрещеними новонародженого сина Орликів — Григорія (першою в 1699 р. народилася дочка Анастасія).

Генеральним писарем П. Орлик став у 1708 р. Тоді ж, 24 березня, І. Мазепа вибачався перед Петром І, «что он, по причине подагрической и хирагрической болезни замедлил своим о том доношением». Лише 17 вересня 1707 р. І. Мазепа відкрився йому: «До сего часу не сміл я тебі прежде времени наміренна моего и тайны тоей объявлять, якая тебі вчерась по случаю открилася, не для того, чтоб я о твоей к себі вірности иміл якое подозрение, понеже никогда не могу такой быть о твоей почтивости опинии, дабы ты за толикую мою к тебі милость, любов и благодіяние, неблагодарствием мні платил и придателем моим был; но разсуждая, что ты хотя человік разумний и совісти не подозрінной, однак еще молодый, и несовершенную в таковых циркументациах иміеш експериенцию, опасаемся, дабы ты и с великороссийскими и с нашими всякого чина людми конверсуючи, или с конфиденции или с неосторожности не вымолвился пред ким с тым секретом, и тым самым мене и себе не погубил».
На прикладі Пилипа Орлика, який наприкінці 1690-х років розпочав свою кар’єру писарем у гетьманській канцелярії, видно, як гетьман довго вивчав, придивлявся, випробовував кандидата у свої наближені.
І. Мазепа поступово ввів реєнта у таємниці своїх контактів з представниками іноземних держав. Спочатку П. Орлик сумнівався у вірності гетьмана царю, але зрештою настав момент, коли все стало явним і зрозумілим. Гетьман зізнався йому, що виконує плани спасіння України, збереження прав і свобод українського народу, й саме тому він веде таємні антимосковські переговори. П. Орлик присягнув гетьману у вірності «и крест святый в руках его поціловал». Лише після цього він був затверджений на уряді генерального писаря, став найближчим потаємним помічником І. Мазепи.
У жовтні 1708 р. гетьман доручив П. Орлику скласти латинську інструкцію І. Бистрицькому, якого відправили до Карла XІІ з пропозицією взяти Україну під його протекторат.
Генеральний писар П. Орлик та генеральний обозний І. Ломиковський як представники генералітету Гетьманщини першими виїхали на зустріч зі шведами.
Потенціал мазепинця П. Орлика як політичного, державного діяча особливо розкрився у період еміграції. Після смерті І. Мазепи 5 квітня 1710 р. старшини обрали його гетьманом. Майже тридцять наступних років він присвятив відстоюванню інтересів України у світі, активно ведучи дипломатичні переговори з урядовцями провідних європейських країн, залучаючи їх до антиросійської коаліції. Його зусилля не увінчалися успіхом, але вони не були марними: вогник боротьби за волю України, її самостійність не згасав навіть у найтяжчі роки реакції, його тепло зароджувало надію у серцях багатьох патріотів на кращі часи.
У день виборів П. Орлика старшини затвердили складені ним «Пакти Конституції законів та вольностей Війська Запорозького». В історичній літературі їх називають першою конституцією України. У цьому документі проголошується незалежність Гетьманщини від Московії та Польщі.
«Пакти Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» — своєрідна старшинська альтернатива попередній практиці абсолютизму. Хоча в цьому документі з пошаною ставилися до І. Мазепи й називали роки його керманування «днями... видатного гетьманату», однак зазначали, що «дехто з колишніх гетьманів, наслідуючи деспотичне московське правління, зухвало намагався привласнити собі, всупереч праву й рівності, необмежену владу». Натяк тут вчувається як на І. Самойловича, скинутого з гетьманування старшиною за зверхність, амбітність, зловживання, так і на його наступника, який сповідував принципи жорстокої дисципліни, вимогливості до підлеглих, втаємничості своїх дій.
Генеральна старшина фактично перебрала на себе обов’язки московського царя, без дозволу якого гетьмани не мали права вести зносини з іноземними державами, знімати з посад полковників, починати військові акції. Однак підконтрольність гетьмана являла собою зовсім інший, якісно новіший тип взаємостосунків. Він покликаний був стояти на сторожі безпеки державності України.
Зрозуміло, що ці старшинські ідеали могли б реалізуватися лише у вільній країні, без якої їхня дія лише ослабила б інституції гетьманства, оскільки применшення влади гетьмана було на руку російській верхівці.
До речі, син П. Орлика Григор (1702—1759) став генералом, дипломатом, видатним діячем Франції. Він у 1740-х роках підтримував зв’язок із мазепинцями Ф. Мировичем і Ф. Нахимовським, гуртував українські сили до боротьби за незалежність Гетьманщини, намагався привернути увагу європейських урядів до ситуації в Україні. Племінники Г. Орлика — сини сестри Анастасії Карл і Пилип Штайнфліхти — служили під його командою і часто виконували завдання, пов’язані з українськими справами. Зокрема, Пилип був посередником у Стокгольмі у французько-шведських переговорах щодо співпраці з козаками.

http://www.golos.com.ua/article/1214485693.html