Продовжуючи подорож по вулиці ім. Тараса Григоровича Шевченка заглянемо на колишню Смоленську вулицю, яка у позаминулому столітті починалася одразу за Вознесенською церквою (перехрестя з сучасною вул. Молодшого) і прямувала у бік села Бобровиця, аж до самої міської околиці.

Смоленська вулиця з’явилася на карті міста після того як стародавній Смоленський шлях був „розірваний”, зведеною у 1870-1874 роках кам’яною Вознесенською церквою, навколо якої спочатку утворилася Московська площа. Згодом, у 1896 році, поблизу церкви був розбитий сквер, а через два роки ще два бульвари.

Але це зовсім не означає, що до зведення Вознесенської церкви зазначена територія була пустинною та безлюдною. Ще у 1802 році на початку майбутньої Смоленської вулиці розпочалося спорудження губернаторського будинку, яке завершилося вже через два роки. Саме у цей час в Чернігові було започатковано учбовий заклад нового типу – чоловічу гімназію. Розуміючи важливість розпочатої справи, місцевий генерал-губернатор О.Б. Куракін одразу віддає для її розміщення свою садибу. Вже у 1805 році переобладнаний її головний корпус з двома залами, класними кімнатами та бібліотекою відкрив свої двері першим гімназистам. Протягом п’яти років на гімназійну садибу були перенесені будівлі скасованого Головного народного училища. Чернігівська чоловіча гімназія працювала у садибі губернатора до 1821 року, доки не була переведена у новий триповерховий будинок на Валу (сучасний історичний музей).

Майже за сотню років свого існування споруджений з дерева будинок постарів і був розібраний. Невдовзі на його місті звели новий кам’яний, існуючий до сьогодні. Восени 1900 року першим його господарем став губернатор Євген Андріївський. Ця архітектурна споруда має цікаву історію. В січні 1919 року у ньому розташувався штаб Богунського полку на чолі з Миколою Щорсом. Після Громадянської війни у будинку знаходився військовий шпиталь. Після визволення Чернігова від фашистських загарбників тут працював обком партії, потім – штаб військової частини, а згодом – Будинок офіцерів.

У позаминулому столітті Чернігівська аристократія дуже полюбляла міське Застриження. Тут було затишно, легко дихалося, а мальовничі пейзажі створювали гарний, спокійний настрій. Не дивно, що поруч з губернаторською садибою розташувалися й інші елітні помешкання – губернського предводителя дворянства Миколи Стороженко, графа Григорія Милорадовича, страченого за вироком царського суду народовольця Дмитра Лизогуба. Саме у останній гостював у 1847 році Тарас Шевченко. На жаль, зараз цієї історичної будівлі, яка пережила навіть Вітчизняну війну, більше не існує. Вона була знесена вже у наш час.

1 липня 1842 року напроти Міського саду на пожертву дружини місцевого губернатора Дар’ї Гессен було відкрито Дитячий притулок у якому спочатку мешкало 25 дітлахів. Йшов час, благодійний заклад розширювався, у 1850 році кількість його вихованців збільшилося до 50-ти. Треба зазначити, що у притулку дітей не тільки годували і забезпечували одягом. Їм надавали добру початкову освіту, завдяки чому багато його вихованців згодом отримували змогу продовжити навчання у престижних учбових закладах.

Декілька слів про Міський сад. Він був заснований на ще початку ХІХ століття за наказом генерал-губернатора О.Куракіна і одразу набув популярності у мешканців міста. Відомий український літератор та байкар Леонід Глібов так писав з цього приводу у одному з своїх фейлетонів: „Городской сад хоть два раза в неделю привлекает публику под свою прохладную тень”. І дійсно Міський сад був містом відпочинку, де можна було послухати військовий духовий оркестр, поспілкуватися з друзями і навіть подивитися на „кориду”, яку, до речі, чернігівці сприйняли як звичайну дикість.

У самому кінці колишньої Смоленської вулиці і сьогодні стоїть будинок, який заслуговує особливої уваги. Зараз у ньому розташована бібліотека для дітей та юнацтва. Століття тому ця псевдоготична споруда була відома кожному чернігівцю, як музей Українських старожитностей імені В.Тарновського. Він був заснований у1902 році на основі власної колекції, яку заповів Чернігову відомий колекціонер та меценат Василь Васильович Тарновський.

Це унікальне зібрання предметів старовини та історичних документів вже тоді мало величезну наукову цінність. Особливе місце у ньому займали експонати, що мали безпосереднє відношення до життя та творчості Тараса Григоровича Шевченко. Їх у колекції налічувалося 758 одиниць. Для розміщення музею пристосували приміщення ремісничого класу будинку для сиріт, який знаходився на самій околиці міста. Музей Українських старожитностей проіснував до 1925 року, доки не увійшов до складу єдиного крайового музею під розташування якого було відведено приміщення колишнього Поземельного банку (зараз бібліотека ім. Короленка).

На фото: Бібліотека для юнацтва – колишнє приміщення музю ім. В.В.Тарновського.

http://naiz1.pp.net.ua/news/vulici_chernigova_vid_voznesenskoji_cerkvi_do_muzeju_im_v_tarnovskogo_smolenska_vulicja/2010-03-10-603