В понеділок 7 липня близько 14 години 20 хвилин у Деснянському районному суді Чернігова, після розгляду цивільної справи заявник, громадянин О., незадоволений ухваленим рішенням, розпочав сварку з суддею в її кабінеті. Суддя викликала працівника спецпідрозділу судової міліції „Грифон" для того, щоб заспокоїти громадянина та вивести його з приміщення. Після того, як працівник міліції увійшов до кабінету судді, громадянин О. пострілом з вогнепальної зброї (за попередніми даними - пістолета травматичної дії, переробленого кустарним способом для стрільби бойовими набоями) поранив правоохоронця в живіт та оголосив, що бере суддю та секретаря суду в заручниці.
Відразу на місце події прибули спецпідрозділи міліції та служби безпеки України на чолі з начальниками обласних управлінь МВС та СБУ. Начальником Управління СБУ Михайлом Роговим було введено в дію план антитерористичних заходів. Для проведення операції із звільнення заручниць також було створено оперативний антитерористичний штаб, до складу якого увійшли керівники правоохоронних структур області.
Після тривалих перемовин зловмисник погодився на зустріч з начальником Управління МВС України в Чернігівській області Іваном Катеринчуком. За словами керівника обласної міліції, наступні переговори тривали понад півгодини. Зрештою начальникові УМВС вдалося умовити зловмисника скласти зброю та не чинити опір.
Наразі на місці події працівники міліції та прокуратури здійснюють відповідні слідчо-оперативні заходи. Пораненого співробітника спецпідрозділу міліції доставлено до центральної районної лікарні Чернігова, де його було в терміновому порядку прооперовано. Його стан оцінюється як тяжкий.
Під час інциденту обидві заручниці не постраждали.
На початку 5-ї години вечора Деснянський районний суд м.Чернігова відновив свою роботу.

http://kop.gov.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1095&Itemid=2

Новина, що колишній воїн-афганець і колишній чорнобилець-ліквідатор на інвалідному візку взяв у заручники - застукала зненацька. В неї було важко повірити. З посиланням на джерело – афганця-чернігівця я надиктував її на Українські Новини.
Однак уже зараз цей інцидент обростає масою чуток і нез’ясованих обставин. І, на жаль, спекуляцій.

Повідомлення колишнього воїна афаганця

Не пройшло і години з часу захоплення, як представник товариства ветеранів Афганістану зателефонував мені і повідомив. Залишилося надиктувати на Українські Новини:
«Учасник бойових дій в Афганістані, інвалід 1-ї групи Олександр Мельник захопив у заручники суддю Деснянського районного суду Чернігова.
Про це Українським Новинам повідомив представник Товариства ветеранів Афганістану.
"Сашко Мельник - інвалід на колясці зі зброєю захопив суддю в Деснянському райсуді", - сказав він.
Зі слів представника, воїн-афганець пішов на такий крок через нерозв'язання своїх проблем і перебуває в будинку суду, де зробив постріл у повітря.
Представник додав, що на місце події прибув підрозділ спецназу, однак Мельник вимагає гарантій вирішення своїх проблем.
При цьому представник не уточнив, які саме вимоги висуває Мельник.
На місце події виїхав і мер Чернігова Олександр Соколов, також учасник бойових дій в Афганістані.
Він має намір умовити Мельника відпустити суддю».
На всеукраїнських сайтах, зверніть увагу, ця інформація з’явилася першою. Все легко прослідкувати на порталі «Укр. Нет». Її одразу повторили «Подробности», «Проюей», «Онлайн. Юей»....

Біля суду

Приміщення суду було оточено не лише міліцією і в середину майже нікого не пускали.
В сусідніх будівлях побували представники антитерористичної групи та подивилися у вікно, щоб з’ясувати, де сидить інвалід зі зброєю.
До речі, варіант «прибирання» інваліда розглядався досить серйозно. Його могли застрелити елементарно.
Тільки тут, біля суду я дізнався від начальника міської міліції, що інвалід поранив сержанта. І той прооперований. Одна за одною прояснювалися деталі спочатку від начальника обласної міліції Івана Катеринчука, потім від начальника міської – Вадима Парфентьева, ще – від начальника ЦГЗ УМВС в Чернігівські області Сергія Бриля.
Дізнаємося, що заложницю чи заложників відпущено завдяки втручанню першого міліціонера області – Катеринчука.
Бачимо, як потерпіла суддя виходить з якоюсь жінкою і чоловіком у цивільному. Виходять нишком – користуючись тим , хто їх ніхто не знає в обличчя. По судді видно – наковталась таблеток, дуже червона на обличчі. Вона уже одержала тижневу відпустку, щоб оговталася від побаченого.
Не розходимося по редакціях і чекаємо, коли будуть везти інваліда.
Великий судовий чиновник намагається мене відтягнути від Бриля і щось «прояснити», щоб я ставив «правильні запитання». Не погоджуюсь, слухаю Бриля і надиктовую наступну інформацію:
«Учасник бойових дій в Афганістані, інвалід 1-ї групи Олександр Мельник відпустив із заручників суддю Деснянського районного суду Чернігова й здався начальникові Управління Міністерства внутрішніх справ у Чернігівській області Івану Катеринчуку.
Про це Українським Новинам повідомив начальник центру громадських зв'язків УМВС Сергій Бриль.
"Після 30 хвилин переговорів з начальником міліції він (воїн-афганець) віддав зброю й відпустив суддю", - сказав він.
Бриль розповів, що інцидент стався в кабінеті судді близько 14:30, після того як суддя відмовив інвалідові в наданні путівки на оздоровлення.
Суддя викликала співробітника підрозділу УМВС "Грифон", і коли той увійшов у кабінет, колишній афганець поранив його в живіт і направив пістолет на суддю, повідомивши, що бере її в заручники.
На місце події були викликані підрозділи міліції, спецназу й антитерористичного підрозділу служби безпеки.
Інвалід зажадав викликати начальника УМВС області, з яким розмовляв близько півгодини, після чого здався.
Поранений співробітник міліції прооперований і перебуває в лікарні, його поточний стан невідомий.
На місці події працює оперативна група під керівництвом слідчого обласної прокуратури.»

Багато запитань

Зверніть увагу: журналісти спілкувалися лише з правоохоронцями – тобто однією стороною.
КАТЕРИНЧУК : «Фактично він на протязі свого життя судиться з державою, щоб вона виплатила йому компенсацію за тілесні ушкодження, які він отримав – він каже – під час роботи. Він інвалід, він на колясці, ці ушкодження він отримав у Чорнобилі, займався будівництвом Чорнобильської АЕС.
В багатьох випадках суд не приймав його сторону, це так він мені пояснив. І це був крайній вихід з його сторони, для того, щоб привернути до себе увагу. Зброя була – пістолет.»
Сергій Бриль також говорить про претензії на путівку. СТОП! А проти кого саме судився 42-річний інвалід? Хто йому не дав путівки? Чи не виділив? Якесь управління чи яка влада – міська , обласна? Чому суддя відмовила і яке це рішення? Мотивація?
З відповідей шановних міліціонерів у нас може скластися враження , що такий собі неврівноважений чоловік, що тільки і судиться?
Слідчий прокуратури журналістам розказував, що все таємниця слідства і не давав знімати Олександра Мельника.
Інвалід вів він себе надзвичайно спокійно, коли його виносили на інвалідній колясці. Що йому укололи? Чи пообіцяли, що коли він буде мовчати з пресою, то уникне покарання? Бо українські в’язниці не мають пандусів й такого іншого?
Яка піар-служба пустила «бульку», що мер Чернігова... «Именно он уговорил Мельника отпустить судью». Навіть кореспондент глибошанованої мною «Бі-Бі-Сі» повторила цю качку, правда, обмовившись – «за неперевіреними даними». Так мер Чернігова приїздив на місце події. Але ми ще не встановили – проти кого конкретно судився інвалід?
Чому інвалід довіряв тільки дівчині –секретарю судді, і більше нікому. І тільки та дівчина приносила воду і кому?
Скільки було заручників у кабінеті – один, двоє, троє , четверо?
Як вийшов поранений сержант з кабінету судді, одразу? Чи був у заложниках? Наскільки у нього важка травма?
Саме на ці та інші питання Високий Вал намагатиметься дати відповіді 8-го липня. Як і більш детальний фоторепортаж з місця події.
На знімку: Олександр Мельник о 17:15. Його вивозять із приміщення суду.


http://val.ua/crime/events/191890.html



Досі у шпиталі залишається спецпризначенець, якого поранили у чернігівському суді. У нього вистрелив інвалід-візочник, якого обурив судовий вердикт.Чоловік позивався проти соціальних служб, які відмовили йому в оздоровчих путівках. А суд - цю відмову підтвердив. Спочатку ветеран-афганець почав обурюватися. А потім вихопив саморобну зброю і вистрелив в охоронця. Після цього оголосив жінку-суддю своєю заручницею. Визволяти бранку прийшов начальник обласної міліції. Після півгодинних переговорів заручницю звільнили, а зловмисника - вмовили здати зброю. Зараз він у міліції.
Іван Катеринчук, начальник УМВС України в Чернігівській області: "Він судиться з відповідними фондами, які повинні забезпечувати матеріальну та лікувати таких людей. Щоб вони надавали йому гроші на путівки на лікування. він сказав щов они йому відмовляють це робити. Більшість судових процесів прийняті не на його користь. І враховуючи цю ситуацію він тким чином вирішив заявити, розказати про себе. І вважав, що використовуючи такі методи можливо він вирішить свої власні питання".

http://5tv.com.ua/news/0/100100/

Захоплення заручників у суді Чернігова не було!!!

Олександр Мельник прийшов із Афгану цілим і неушкодженим, вступив до інституту. Лихо сталося потім, через рік. Першокурсник поїхав на практику, на будівництво Славутича. І на нього впала 800-кілограмова баддя з розчином.
З того часу у сім’ю прийшла біда, тяганина по інстанціях та спроби довести, що він ЛЮДИНА.
Про свого брата-інваліда, що наробив галасу "захопленням заручників", розповіла пані Олена.

Не дай Боже нікому!
Баддя з будівельним розчином упала прямо на Олександра з третього поверху, вдарила у живіт. Він упав на цеглу спиною.
Лікарі в Ріпках руками розправляли хлопцю легені. Але з неслухняними ногами нічого вдіяти не могли. З’ясувалося, що цегла роздробила кілька хребців.
Через 2 тижні чернігівський лікар поклав Сашка на операційний стіл, сказав лягти на правий бік і підтягти ноги до живота. Олександр так і зробив... Він і досі на правому боці із зігнутими ногами – затиснуло спинний нерв.
Так, потім лікарі визнали – вони помилилися, не треба було так лягати. Але було пізно. Навіть кубинські фахівці ( до речі, ніде правди діти - потурбувався про поїздку на Кубу теж колишній афганець Олександр Соколов) тільки розвели руками. Виправити нічого не можна, хіба що ноги випростати, щоб висіли "макаронинами". Олександр на це не погодився. Лікарі сказали, що може статися – зовсім перестане рухатися.
Через деякий час йому довелося ще вирізати нирку, вона атрофувалася від лежання в одному положенні. Відкрилася виразка… Не дай Боже нікому такого лиха!
Зараз Олександр прикутий до інвалідного візка, не може себе обслуговувати, змушений користуватися памперсами. Йому дуже важно, але живе! Навчився користуватися комп’ютером, допомагав навіть сестрі в інституті. Грає із сусідськими дітьми і шахи – і вони охоче допомагають чоловіку вправлятися із візком і виносять його на вулицю.
Олександр живе не тільки з власними хворобами, але і з бюрократією та численними судами.

Фонд чи трест?
Спочатку жалюгідну пенсію пану Мельнику виплачував Славутицький трест. Але він лопнув.
Новостворений фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві не хотів "брати до себе" Мельника, оскільки біда з ним сталася ще до створення фонду.
Так інвалід почав судові епопеї. Дійшов до Верховного Суду, і тільки так його оформили у фонд.
Наступна справа про перерахування "величезної" пенсії у 137 гривень тягнулася довго, але Олександру сказали – не сподівайся, бо якщо тобі змінимо пенсію, доведеться перераховувати і іншим. А це у нашій державі – зась.
"У брата лише 4 потреби у житті – візок, машина, памперси та відпочинок. Але й це доводиться вибивати! Нас терпіти не можуть у судах та фонді", - розповіла пані Олена.

Виграти чи програти?
Великою перемогою став для Олександра виграний позов про відпочинок у Саках.
Путівку тоді дали, але там було не все як обіцяли і все перетворилося на муку. Адже з’ясувалося, що у санаторії немає спеціального ліжка, потрібного хворому, і він не міг підніматися. А також – не видають памперсів. Він би з дому їх узяв.
Пан Мельник мовчки зібрав речі, сів на таксі і поїхав додому. Подав позов за порушення його прав на відпочинок – і виграв!
Але при цьому… програв – вважає його сестра Олена.
"Після цього фонд нас зненавидів, і почав ставити палиці у колеса", - каже вона.
Наприклад, довелося підтверджувати інвалідність, лежати у лікарні. Хоча до того перша група у Олександра була пожиттєва.
Такі самі проблем – на кожному кроці. Візок не міняли 17 років, новий видали, та не підходить, їздити на ньому інвалід не може. Подав у суд, а суддя ж не інвалід, не зможе розуміти, чому не підходить візок, і в задоволенні позову відмовила.
Суди у Олександра тривають без кінця – в основному безрезультатні. Вони стали значною частиною життя інваліда. Його уже знають усі судді та не поспішають приймати позови.

НП на всю Україну!
"Захоплення заручників" для сестри інваліда стало повною несподіванкою. Цього дня до суду Олександра відвіз її колишній чоловік. Минуло три години. Олена почала хвилюватися – чому так довго брат не дзвонить.
"І тут мені телефонує заступник міського голови Віхров – каже, Сашко там зі зброєю. Я посміялася – яка зброя? Такого не буває. Потім дзвонить сам Соколов – нібито штурмуть кабінет і брата можуть застрелити", - дивується Олена.
Разом із мером вона приїхала до суду – там уже були всі: і правоохоронці, і очільники міста. Звідки у брата пістолет, сестра не знає, хоч живе з ним і доглядає. Каже – якби знала про зброю, нізащо б не пустила Сашка.
"Суддя не була у заручниках! При мені вона вийшла із кабінету, де її нібито тримав брат, попила води, умилася, повернулася. Він сам їй сказав – іди, бо заплакана була", - пояснює Олена.
Вона не вірить, що Олександр стріляв у охоронця першим. Упевнена – той оборонявся, бо злякався, що його витурять із суду, як кілька місяців тому.
"Чого він боявся, так це що його викинуть із суду, як кошеня. Таке уже було. А на цю суддю та путівку він так сподівався!", - каже сестра "терориста".

Чому ж суддя відмовила у путівці на відпочинок?
Бо Мельник уже судився з Деснянським судом, адже вони не забезпечили пандусами приміщення, як вимагав Президент. Олександр просив проводити в такому разі засідання на дому. Позов розглядав Новозаводський суд. Мельник програв.
Олена каже і про поруку суддів, що приводом до цього міг стати і раніше виданий інвалідний візок. Формально його Олександру дали (але він йому не підходив!), тому він не має претендувати ще й на путівку. Але ж на візку він не їздить, бо той підібраний неправильно!

Йому обіцяли все! Але посадять?
Силові структури зупинив Соколов – впевнена Олена. Без його втручання інваліда просто застрелили б. А так – наобіцяли золоті гори.
Запевнили, що покаранням за "захоплення" буде максимум рік умовно. Кому потрібен на нарах інвалід, який без догляду не виживе?
Візок обіцяли дати, путівку – просто в кінці цього тижня.
"Сказали – ось листок і ручка, пиши, що треба – все дамо", - розповідає сестра.
Коли сестра Мельника зайшла в кабінет судді разом з усіма, то бачила як суддя, яку Олександр «брав у заложники» поцілувала в щоку, дала свою візитку і сказала, щоб дзвонив.
Перше, що зробили слідчі потім, відібрали мобільний телефон у Олександра.
Натомість після "звільнення" інвалід потрапив спочатку до слідчого, потім – у прокуратуру. Ніч провів у міліції.
І це при тому, що через 2 години у візку у нього починаються болі – чим далі – тим нестерпніші. Отже, в суді він провів 7 годин, потім ще 7 у прокуратурі на допиті, о 1 ночі 8-го липня його привезли в геріатричний пансіонат. Там його не прийняли. Залишок ночі спав у міському відділі міліції. Далі стан його здоров’я погіршився і його переправили до лікарні.
Зараз Олена шукає гарного адвоката. Але в середовищі адвокатів ширяться чутки, що хто візьметься за цю справу в Чернігові, тому судді зіпсують кар’єру навіки. А джерело в прокуратурі повідомило, що слідчий настроєний прости Мельнику 9 років – «Не посади його – так усі права качати будуть!».
Що буде далі – Олена не знає. Але Олександр теж людина – каже вона! Хоч і має лише 40 кілограмів ваги при зрості 185, хоч ніколи не буде ходити, а руки стають усе слабшими.
"Він живе, учиться, чіпляється за життя!", - майже кричить сестра Олександра Мельника.

Гіркий досвід.
І останнє. Чому Мельник взяв із собою пістолет до суду?
Кілька місяців тому він програв суд за коляску. Йому її видали, а вона - не підходила. Фонд не хотів міняти. Суд став на сторону фонду.
Мельник оголосив голодування і відмовився покидати приміщення суду. Всі пішли з цієї кімнати. Увечері приїхав голова суду і бесідував з ним майже до ранку. А вранці здорові міліціонери завантажили коляску з Мельником на таксі і відвезли додому. Вирішення проблеми з коляскою відклалось ще на кілька місяців. Її вирішили під час «захоплення заложників» 7 липня. Коляску поміняли. Можливо подбають і про спеціалізовані нари у в’язниці та про сиділку там? Адже Олександр не може обходитися без сторонньої допомоги.
Агов, пане Президенте Ющенко, ви ж піклуєтесь про людей з обмеженими можливостями?
P.S. Слідчий прокуратури відмовився відповідати на запитання журналістів, зазначивши, що ми втручаємося в хід слідства навіть фотографуючи Мельника в суді.

Владислав САВЕНОК, Інна ОЛЕШКО

Прокуратура Чернігівської області порушила кримінальну справу проти ветерана Афганістану, інваліда І групи Олександра МЕЛЬНИКА, який 7 липня захопив у заручники суддю Деснянського районного суду Чернігова і поранив правоохоронця.
Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив начальник слідчого відділу прокуратури Чернігівської області Дмитро КАЛИТА.
За його словами, кримінальну справу порушено за статтею 348 Кримінального кодексу України ”Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку й державного кордону або військовослужбовця”, що карається позбавленням волі строком від 9 до 15 років або довічним ув`язненням.
Кримінальну справу було порушено в день інциденту – 7 липня, її розслідує слідчий відділ прокуратури області.
За інформацією, що оприлюднена у місцевих ЗМІ, інвалід перебуває під охороною в одній з міських лікарень, оскільки він не може обходитися без сторонньої допомоги, адже в СІЗО немає умов для його утримання.
Поранений співробітник спецпідрозділу міліції ”Грифон” також знаходиться у лікарні. Його стан після операції характеризується як стабільно тяжкий.

Інвалід Олександр Мельник захопив суддю в заручники

7 липня в Деснянському райсуді Чернігова слухали справу за позовом інваліда Олександра Мельника, 43 роки. Чоловік скаржився на бездіяльність фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві. Вимагав майже 20 тис. грн компенсації за невикористані путівки за три роки.
— У позові відмовити, — зачитує вирок суддя Ірина Рахманкулова близько другої дня.
Адвокат 28-річний Юрій Красненко їде у справах, Мельник залишається у залі в інвалідному візку. Окрім Олександра, в кімнаті його супроводжувач, суддя і секретар.
— Навіщо ви так зі мною? — запитує Мельник у судді й витягає пістолет. Рахманкулова кличе охорону. До залу заходить сержант 25-річний Євген Осипок із підрозділу ”Грифон”. Олександр стріляє йому в живіт. Суддю бере в заручники.
На місце події виїжджають оперативна група із міськвідділу міліції, антитерористичний підрозділ СБУ, пожежники, спецпідрозділ ”Беркут”. Працівників суду виводять, чотириповерхову будівлю оточують. Бійці антитерористичного підрозділу вилазять на дах. Хочуть через вікна спуститися до залу на другому поверсі, де перебуває Мельник.
— Приїхали снайпери, — шепочуть люди в натовпі.
З’являються керівник обласної міліції Іван Катеринчук, начальник управління СБУ Михайло Роговий, заступник губернатора Володимир Приходько, мер Чернігова Олександр Соколов — колишній афганець.
Мельник впускає лише секретарку з водою. Переговори через двері починає полковник Катеринчук. Олександр дозволяє йому увійти. За 20 хв. віддає пістолет і здається.
— Він розповів, що судиться з державою, аби отримати компенсацію за тілесні ушкодження, — каже Катеринчук. — Суд не прийняв його позицію. І це був крайній вихід, щоб привернути увагу.
О 17.20 Мельника вивозять під конвоєм через чорний хід. Він одягнений у коричневий костюм. Спокійний, але блідий. Ховає за пазуху якийсь папірець.
Чернігівець Олександр Мельник служив в Афганістані снайпером (фото із домашнього архіву Мельників)
— Ніщо не передвіщало такого розвитку подій, — зітхає адвокат Юрій Красненко. — Суддя вела процес коректно, із повагою ставилася до обох сторін, Мельника не провокувала.
Олександра відвезли до пансіонату для престарілих, бо інваліда не можна тримати у слідчому ізоляторі. Євгена Осипка прооперували. Куля пробила йому підшлункову залозу, шлунок, кишковик, застряла в м’язах біля хребта.
— Саша закінчив 29-ту школу, — розповідає 70-річна Надія Мельник, мати Олександра. — Вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту. Із першого курсу його забрали до армії в Афганістан. Служив снайпером, повернувся відлюдькуватим. В інституті склав зимову сесію й достроково літню, поїхав із будзагоном до Чорнобиля. Вантажив цеглу, бетонував.
Згодом Олександр із бригадою зводив будинки в селі Великий Зліїв Ріпкинського району Чернігівщини. 20 серпня 1987 року із третього поверху на нього упала бочка з розчином.
— Поламала ключицю, ребра, розтрощила череп. Легеня скрутилася у трубочку, тріснув хребет, — продовжує жінка. — Саша довго лікувався, зробили операцію, але невдало. 21 рік він прикутий до ліжка. Нинішній мер Чернігова Олександр Соколов добився, щоб сина відправили лікуватися на Кубу. Пробув там 6 місяців. Його провідував Фідель Кастро. Лікарі сказали, на операцію треба 200 тисяч доларів. Саші подовжили жили на одній нозі, але ноги так і залишилися зігнутими.
Мельник отримав першу групу інвалідності.
— Саші щороку потрібне лікування в санаторії, — зітхає мати. — Він просив, щоб за раз дали дві путівки, бо складно їздити. Відмовили. Син 17 років стоїть у черзі на машину. Ні сім’ї, ні здоров’я. Одна радість — комп’ютер. Його подарував мер Славутича.
Жінка не знає, де син узяв пістолет ”Магнум”. Каже, що новину про події в суді 7 липня почула від правоохоронців. І подумала:
— Треба готуватися до похорону. Саша або застрелиться сам, щоб не попасти до психлікарні, або його застрелять.

“Высокий Вал” получил комментарий судьи, который был очевидцем “террористических действий с захватом заложников” в Деснянском суде Чернигова. Напомню это случилось неделю тому назад – 7 июля. Этот комментарий нам вставили в поле комментариев материала “Захвата заложников в суде Чернигова не было!!!” вчера 14 июля в 20.32.
Автор текста легко узнается – судья, которого я лично знаю 15 лет, и считаю этого неприметного, умного мужчину совестью судебной системы – “правда, еще раз правда и ничего кроме правды”.
Этим материалом “Высокий Вал” практически закрывает круг разносторонней информации о событиях с выстрелом в суде 7 июля. Ведь было представлены такие источники: “афганец” (неочевидец сообщил о захвате) – милиция (очевидец) – сестра “террориста” (очевидец) – судья (очевидец).
Это тот комментарий, который я не смог взять 9 июля и оперативно обнародовать на сайте из-за срочной командировки.

“Практически все городские СМИ рассказали о первом в городе вооруженном захвате заложника в здании Деснянского районного суда г. Чернигова. Они не очень разнились описанием событий, что, видимо, объяснимо, так как исходным материалом служило интервью начальника областного управления внутренних дел.
Хотелось предложить вниманию, еще одну версию, отличную от первой, милицейской. В ниже цитируемом документе есть ряд купюр, связанных со ссылками на конкретные персоналии либо какие-то детали, что не мешает воспринять его как завершенную информацию. Итак, …
“… 07. 07. 2008… после 14 часов…. кто-то из работников суда… сообщил, что была стрельба в кабинете судьи Рахманкуловой И. П. и ранен сотрудник милиции. Решив все проверить на месте, я …поднялся на второй этаж, где расположенный кабинет этой судьи.
На этаже находились люди, немного больше, чем привычно, по-видимому, вызванные по делам, которые рассматривались, и работники суда. Чтоб попасть в кабинет судьи, из коридора нужно войти в приемной, а из нее непосредственно в судейский кабинет. В приемной находилось где-то трое-пятеро людей, работники суда.
Двери с приемной в кабинет Рахманкуловой были открыты и я беспрепятственно зашел в середину, где увидел трех человек. В самом конце кабинета, напротив окна, лицом к входу, стояла судья, непосредственно перед той, спиной к судье, в инвалидной коляске сидел мужчина, которого я не знал, перед тем мужчиной, лицом к нему, стояла старшая секретарь суда Ярина О. А., разговаривая с незнакомым мужчиной, в последующем мне стала известна его фамилия – Мельник.
У него на колене лежала правая рука, в которой он держал предмет, который проходил на пистолет, ствол того был направлен в направлении входа в кабинет. Ярина отрекомендовало меня Мельнику… Он что-то сказал в ответ, из чего было понятно, что это он понял. Ярина продолжила что-то говорить, обращаясь к Мельнику.
Содержание этого сводилось к уговариванию Мельника отпустить судью, при этом Ярина себя называло племянницей той, обращалась к его человеческим чувствам, говорила о наличии семьи, детей у судьи, призывала того обратить на это внимание.
Следует отметить, что такой разговор в форме уговаривания Ярина вела с Мельником в течение почти двух часов, во время пребывания рядом с тем. При этом она наводила какие-то жизненные и бытовые подробности, вспоминала разные истории, он поддерживал эти разговоры, лично считаю, что в значительной мере именно благодаря этим ее разговорам на разные темы был уменьшен агрессивный и воинственный настрой Мельника под конец розвязки этого события.
Первый раз я пробыл в кабинете Рахманкуловой в течение нескольких минут, удостоверился, что он действительно имеет какое-то оружие, что, безусловно, составляло угрозу для кого-либо из тех, кто находился рядом и вышел, чтоб принимать какие-то меры. В коридоре кто-то из работников суда на мой вопрос объяснил, что в милицию уже позвонили по телефону и сообщили о событии.
На втором этаже находился помощник прокурора г. Чернигова Х. который сказал, что он сейчас позвонит по телефону еще и в прокуратуру города. Когда я стал спускаться со второго этажа, у окна увидел работника судебной милиции, в которого на животе была расстегнута форменная рубашка, из-под той проглядывалась майка белого цвета, в нижней части которой было видно пятно красного цвета, которое имело форму почти ровного круга, по моему мнению, диаметром 15-20 см.
Работник милиции присел на подоконник и громко стонал, около него находилось двое медицинских работников. Сотрудник милиции умолял тех что-то сделать, чтобы облегчить боль, те же говорили о необходимости быстрой госпитализации. В это время медики подняли нижний край его майки, в нижней части живота на коже четко просматривалось темное пятно диаметром около 1 см, кроме того, были еще какие-то темные следы, что-то подобно кругу большего диаметра, но я не рассматривал.
Медицинские работники прямо на подоконнике стали оказывать милиционеру необходимую помощь. Через открытые двери приемной судьи М. было видно, что Х. звонит по телефону, я подошел туда, услышал, что тот разговаривает с и. о. прокурора г. Чернигова К. Я тоже взял трубку и сообщил тому, что ситуация в суде опасна, поскольку особой, которая стреляла, захвачено двое заложников, кроме того, попросил побыстрее принять какие-то меры.
После этого я решил опять вернуться в кабинет Рахманкуловой и опять таки, без каких-либо препятствий со стороны Мельника свободно пройшов туда. С последним секретарь Ярина продолжала вести разговор, опять уговаривала того отпустить судью, говорила. что переживает за свою “тетю”, детей той. Мельник отвечает на это, не соглашаясь, жаловался на то, которое не может должным образом решить свои вопросы. Я также присоединился к этому разговору, но об изменении его намерений ничего не свидетельствовало.
Через несколько минут я вышел в коридор, чтоб убедиться, изменилось ли что-то, но никаких работников правоохранительных органов еще не было, впрочем кто-то закричал, что прибыла милиция и действительно появилось несколько сотрудников милиции. Двое или трое в защитной экипировке подошли к дверям, которые вели с коридора в приемную, с ними был и начальник Деснянского отдела милиции Черниговского городского отдела УМВД Украины Р.
Как мне показалось, эти первые работники милиции намеревались сразу же ворваться в кабинет судьи, потому я их предупредил, что там были еще два человека, а у нападающего был пистолет. Опять вернувшись к кабинету судьи, я сначала попросил выйти в коридор М. да еще двух или трех женщин, сотрудниц суда, которые стояли на пороге между кабинетами судьи и приемной, чтоб те не подвергались опасности, поскольку с приходом работников милиции ситуация могла измениться.
Тогда же я пытался выпроводить из кабинета и Ярину, но она категорически отказалась, объяснила, что желает остаться, а я больше не настаивал. По коридору я еще увидел молодую женщину с двумя детьми возрастом пяти – семи лет, рядом с той стояла еще одна женщина, знакомая мне юрист К., были еще другие люди, всех их я также попросил оставить второй этаж. В это время стали прибывать еще сотрудники милиции, в форме и гражданской одежде, а также, по-видимому, работники других спецслужб, и тому подобное.
Среди тех были руководители областных управлений МВД Катеринчук И. П. и СБУ – Роговой М. О. Прямо в коридоре я по просьбе кого-то из собравшихся, кто отрекомендовал меня как лицо, которое беспрепятственно заходит к нападающему, рассказал об обстановке внутри кабинета и, для большей наглядности, нарисовал схему приемной и кабинета Рахманкуловой, отобразив расположения вещей и местонахождения всех людей. Прибывшие начали свою работу, а я опять решил вернуться в кабинет, где с нападающим оставалось двое… Ситуация там не изменилась, Рахманкулова, как и раньше стояла за спиной Мельника, против окна, на котором были жалюзи в почти закрытом состоянии.
Хочу еще раз отметить то, что Ярина, почти не останавливаясь, все время продолжала разговаривать с нападающим. Она даже становилась на колени и умоляла того отпустить Рахманкулову. Я также неоднократно обращался к нему с предложениями освободить судью, сложить оружие.
Он поддерживал такой разговор, не соглашался это делать, вместе с тем на мои вопросы относительно того, чего же конкретно он добивается или чего хочет, Мельник ни разу не дал ясный однозначный ответ. Содержание его объяснения сводилось к тому, что он в данном случае не согласен с провозглашенным судьей Рахманкуловой решением и его поведение связано именно с этим. Он рассказывал, что и раньше обращался с исками в суд, кроме Деснянского районного суда г. Чернигова он называл и Черниговский окружной административный суд, жаловался, что его иски удовлетворены не были.
Я ему говорил, что это, возможно, были и правильные решения, потому ему было отказано в удовлетворении исков, но, если он считал решения неправильными, говорил о существующей возможности их обжалования. На это, Мельник, не анализируя судебные решения и не приводя примеры их неправильности, в разговоре проводил основной тезис, что такие решения принимались едва не специально против него. Более того, самое интересное было в том, что он, считая судебные решения неправильными, не перекладывал за это вину непосредственно на конкретных судей, хотя и называл ряд фамилий судей, как Деснянского районного суда г. Чернигова, так и окружного административного суда, которые такие решения постановили.
Хочу обратить внимание на одну из его фраз, когда он сказал, что лишь он подаст заявление в суд, так здесь же немедленно изменяется законодательство, которое ухудшает его права. Я также спрашивал его, имеет ли он какие-то претензии относительно работы судьи Рахманкуловой, которой постановленное решение привело к такой кризисной ситуации.
На это Мельник в присутствии как самой Рахманкуловой, так и Яриной ответил негативно, заявил, что виновата система вообще. В этот момент я попросил его отпустить Рахманкулову, поскольку к ней у него претензий нет и предложил ему, чтоб с ним остался я, но он на это ничего не ответил.
Мельник поддерживал наши разговоры с ним на все темы. Так, например, я ему сказал, что где-то подобная ситуация возникала несколько лет тому назад в одному из районных судов области, когда осужденный угрожал жизни судьи-женщины и это в конце концов привело к увольнению той из работы. Я спросил Мельника, не хочет ли он и в данном случае этого. Он сразу же стал отрицать, напротив, сказал, что не хочет, чтобы из-за него судья ушла с работы.
В разговоре с ним, Мельником, высказывалась такая мысль, что он хотел бы умереть здесь, именно в суде. Все время он говорил о том, чтоб уже скорее начинался штурм и стрельба, чтобы погибнуть. Я ему указывал на нелепость такой гибели, поскольку это бы привело к такой не только одного его, но и судьи и других лиц, кто находился в этом кабинете.
В течение всего времени первого этапа моего общения с Мельником, а это было где-то из час или больше, со стороны того никаких конкретных требований не поступало. Наблюдая за ним в течение этого времени, я также сначала не смог составить о нем какого-то однозначного мнения.
Он вел себя достаточно спокойно, все время, держа пистолет направленный на вход, имел возможность с помощью оружия контролировать пространство перед собой и людей, которые были перед ним, в данном случае Ярину и меня. Он сам не говорил, что будет стрелять, но когда Ярина его спрашивало, почему же он не стреляет, тот ей отвечал, что-то вроде того, сомневается ли она в этом.
Говорил, что был в Афганистане, имеет опыт пользования оружием и что-то говорил о том, что он ловкий стрелок, якобы снайпер или что-то такое. Безусловно, все мы собравшиеся расценивали такие его слова, как готовность применить им оружие, в случае принятия им такого решения. Возможно, это была бравада с его стороны, но мы уже знали, что до этого он применил оружие, когда выстрелил в милиционера, явно он ее демонстрировал и нам, таким образом, лично я считал, что он мог стрелять.
К тому же, его постоянные расспросы о том, собрались ли уже все милиционеры с оружием, есть ли уже вокруг суда снайперы, что его желают убить, наводили на мысль, что он готов к вооруженному решению конфликтной ситуации, даже при условии своей гибели во время этого. У меня даже создалось впечатление, что он желал именно такого развития события и не очень проникался вероятностью своей гибели при этом и других людей, которые были рядом.
Ситуация изменилась к лучшему где-то через час, после захвата Мельником судьи, когда тот уже несколько расслабился, и уже спокойно продолжал разговор. Да, в это время он рассказал мне о своей учебе в г. Харькове, а я ему о своем периоде учебы в этом городе, хотя и в разные времена, также он рассказывал о службе в армии, работе в г. Славутиче, травме, полученной на строительных работах, и т.п.
Все это свидетельствовало о каком-то его более спокойном последующем поведении, возможность решения этой ситуации без применения оружия, лично я считал, что он уже готов отдать оружие. Поэтому спустя некоторое время я вышел в коридору и сказал присутствующим, что возможно через двадцать-тридцать минут он успокоится.
Потом я попросил Ярину принести воды, она отсутствовала где-то пять-семь минут, когда же она вернулась, мы еще немного поговорили и я удостоверился, что внутренне Мельник готов прекратить свои действия. Именно тогда я предложил ему еще с кем-то переговорить, он ответил, что это ему не нужно.
Я же объяснил, что в помещении находятся много руководителей правоохранительных органов, сказал, что есть два генерала – милицейский и службы безопасности, опять предложил переговорить возможно с ними, он опять ответил негативно. Я же настоял и сказал, что это бы не было лишним, чтобы избежать штурма и стрельбы. Тогда он согласился, спросил, кто из них более главный, я объяснил, что оба, но в своих ведомствах.
Он еще повагався и по моей подсказке, согласился переговорить с руководителем УМВД. После этого я вышел в коридор и попросил зайти в кабинет, как я сам тогда сказал “главного милиционера”, поскольку я не знал имя и отчество того. Катеринчук зашел, отрекомендовался, началось общение и тогда впервые возникла тема о необходимости предоставления для Мельника путевок, что Катеринчук пообещал согласовать.
Они уже вдвоем обсчитали этот срок путевок в 135 дней. Здесь я уже не сдержался и спросил у Мельника, зачем это ему, если в разговорах до этого он заявлял, что собирается в настоящий момент умирать. Дело в том, что в разговоре со мной Мельник до этого говорил, что у него линия жизни тянется лишь до 42 лет, а теперь ему именно столько. Разговор шел спокойно, потому я опять вышел из кабинета, чтоб забрать свои телефон и ключи… Когда же я через несколько минут вернулся, то у Мельника уже оружия не было.
Еще раз подчеркиваю, что значительная доля в том, что не возникло ситуации, связанной с необходимостью применения оружия, заключалась именно в том, что секретарь суда Ярина в течение почти двух часов уговаривала Мельника не прибегать к крайним мерам, и это имело позитивные последствия.
Лично ко мне, когда я выходил от Мельника несколько раз с разными конструктивными советами и предложениями обращался начальник управления СБУ Роговой М. О. Работников милиции это, по моему мнению, как-то меньше интересовало, хотя я выходил из кабинета несколько раз чтоб нарисовать планы кабинета, расположения людей, делал какой-то рисунок пистолета.
Кстати, Мельника, по-видимому, раздражал постоянный шум в коридоре, я, видя это, дважды или трижды выходил и просил, чтоб было тише, поскольку велись громкие разговоры, в том числе и по телефонам, считаю, что это можно было делать и на отдалении от кабинета, чтобы не спровоцировать Мельника, но на это работники милиции не очень обращали внимание, даже Роговой М. О. делал тем замечания.”
Конечно, в этом изложении развитие событий отличается от версии, предложенной областным руководителем силовой структуры в прессе. Видимо, по прошествии некоторого времени, все станет на свои места.
Хотя и сейчас есть много вопросов. Так, начальник УМВД области утверждает, что говорил с Мельником 20-30 мин., а кто же говорил с тем полтора часа до того?
Катеринчук говорит, что пистолет ему отдал сам Мельник, а одна из очевидиц утверждает, что тот передал его секретарю суда и лишь после, от той пистолет попал к “главному милиционеру”?
Также никто из находившихся в кабинете с Мельником не слышал никаких переговоров с тем руководителя милиции через дверь. Так были ли, вообще, такие переговоры?
Кто тот, автор версии, изложенной выше? Почему этот человек на протяжении всего времени захвата заложницы находился в одном кабинете с той, почему так свободно перемещался по зданию суда?
Из текста следует, что он, по-видимому, не является сотрудником милиции или службы безопасности. Какие же у него были полномочия на ведение переговоров до появления Катеринчука и кем они были санкционированы?
Возможно, это представитель какой-то неизвестной спецслужбы, поэтому он и не назван. Вместе с тем, сотрудниками суда подтверждается присутствие такого лица рядом с заложницей на протяжении всего времени его задержания. Может быть на этот вопрос тоже сможет ответить сам Катеринчук?”

P.S. Тот, кто поставил этот комментарий на сайт якобы не знает судью, который спокойно ходил по суду. Этого судью, кстати, видели и мы журналисты, когда ожидали около часа, когда будут вывозить Мельника.
И последнее, все, кто изучал Мельника, прекрасно поняли, что Александр – умный человек. И он потому не препятствовал “курсированию” этого судьи еще и потому, что, во-первых, мог знать его в лицо, как работника суда, во-вторых, умный Мельник с первого взгляда понял, что перед ним судья и к тому же умный и адекватный, что не боится оружия. Это у Мельника вызывало одновременно и уважение.

Седьмого июля, в позапрошлый понедельник, в Деснянском суде случилось чрезвычайное происшествие. Вооруженный мужчина взял в заложники судью и держал больше двух часов. Тяжело ранил милиционера из подразделения «Грифон» (охрана суда). Интриги добавило то, что террористом был 42-летний Александр Мельник, инвалид-колясочник. Когда-то он воевал в Афганистане. Травму получил в студенческом стройотряде. Строили дома для чернобыльских переселенцев. Об этом писала вся пресса Украины. Практически все журналисты и большинство читателей на обсуждениях разрабатывали одну версию: довели человека до того, что пришлось с оружием отстаивать свои интересы. И  уже потом, не горячась, мы решили узнать более детально, что и как произошло. Оказалось, что первые официальные комментарии были, мягко говоря, не совсем точными. Читайте и делайте выводы сами.

1. Судья Ирина Рахманкулова:«Под дулом пистолета я думала о пятилетнем сыне»

О том, как все происходило на самом деле, рассказывает судья Ирина Петровна Рахманкулова. (Ни на какой больничный она не уходила и каждый день рассматривает дела. — Ав1)
— В тот день продолжалось рассмотрение иска Мельника. Судебное заседание закончилось в 13.00. Суд удалился в совещательную комнату. А решение суда после перерыва я зачитывала уже у себя в кабинете. Поскольку у нас на 16 судей всего три зала. Юрист Фонда социального страхования от несчастных случаев на производстве (ответчик) на оглашение решения не пришла. Возможно, к своему счастью. Адвокат Мельника быстро ушел. Было 14.12. А истец так и остался в кабинете. Я сидела, склонившись над столом, секретарь тоже. Мужчина, который сопровождал Мельника, говорил ему: «Я прошу, не надо этого делать, пойдем». А он ответил: «Я буду восстанавливать справедливость по-другому». Я подняла глаза от бумаг. Моя секретарь Оксана Неслуженко побледнела. Она смотрела на Мельника, а он держал в руках пистолет. Она рванула за дверь. «Ты беги», — сказал Мельник.
Я пыталась его успокоить. «Если вы не согласны с решением суда, имеете право опротестовать его», — сказала я. Он сидел лицом к двери. И тут я услышала выстрел. В коридоре какой-то мужчина вскрикнул: «Ай!» В кого попал Мельник, я не видела, потому что этот человек даже не успел зайти в кабинет. «Сейчас и моя очередь», — пронеслась мысль. Я полезла под стол. Единственный, о ком я думала, — сыночек. Ему всего пять лет. Мельник развернулся спиной и поехал коляской к моему столу. Стала просить: «Не стреляйте, у меня маленький ребенок». «Если бы я собирался в тебя стрелять, убил бы сразу», — ответил.
Меня трясло. Я выбралась из-под стола и стала спиной к окну. Нас отделяло 20 сантиметров. За шкафом стоял раненый милиционер. Он повторяп: «Брось оружие!» А Мельник ему: «Стреляй в меня, я же в тебя стрелял!» «У тебя какое оружие?» — спросил милиционер. «Первый заряд - травматика, остальные - боевые», — ответил Мельник.
Милиционер позвонил кому-то по мобилке, сказал, что ранен. Ему становилось все хуже и он вышел.
И тут забегает Оксана Ярина, секретарь суда (мы с ней знакомы только наглядно), и падает перед Мельником на колени: «Отпусти мою тетю!» Хотя мы с ней никакие не родственники. Начала рассказывать, какая тяжелая у нее жизнь. Про своего сына. Мельник ей сказал, что у него тоже есть сын. Она говорила без остановки. «Какая-то ты странная», — сказал ей Мельник. Я молчала, боялась даже шелохнуться, чтобы его не раздражать. Он стал ей рассказывать, что в мае ночевал в окружном административном суде. И его оттуда на коляске вынесли милиционеры. Когда он увидел, что идет силовик, подумал, что будет его выбрасывать. Выговорившись, он немного успокоился. Оксана поднялась и села напротив него на стул. Оружие он держал наготове. По мобильному позвонил сестре: «Я подстрелил милиционера, меня будут убивать. Заботься о сыне». И все время допытывался: «Почему меня не идут убивать?»
Прошло больше получаса. Мельник успокоился. Начались эмоции. Он согласен был отдать оружие. Ведь его уговаривала не только Оксана, а и заместитель председателя суда Владимир Розинко. Он время от времени свободно заходил и выходил из кабинета. Милиционеры даже не зашли в кабинет секретаря, который находится перед моим, а стояли в коридоре. 80 процентов заслуги, что я осталась жива и не было других жертв, принадлежит Оксане Ярине. Низкий ей поклон. И почти 20 процентов — Владимиру Николаевичу Розинко. Ведь он тоже уговаривал и успокаивал Мельника. Был связующим звеном между нами и милицией. Именно Розинко уговаривал его поговорить с кем-то из силовиков. На просьбы Розинко Мельник согласился пообщаться с начальником УМВД или СБУ и спросил:
— А кто главнее, начальник милиции или СБУ?
— Каждый по своему направлению, — сказал Розинко.
— Тогда пусть идет начальник милиции.
Было 15.40. Вошел мужчина. Розинко подставил ему стул. Он сел напротив Мельника, рядом с Оксаной и протянул удостоверение.
— Чего ты хочешь? — спросил милиционер.
—Три путевки в санаторий.
— Достану, — сказал тот. Мельник сообщил, что с 19.07.08 едет в санаторий и хочет, чтобы все 4 путевки были подряд.
Они еще немного поговорили. И Мельник протянул пистолет Оксане. Она взяла его, положила на полочку шкафа. Оттуда его забрал Катеринчук.
От радости, что все уладилось, Оксана бросилась к Мельнику, поцеловала его в щеку. А потом, словно дети, они сцепились мизинцами: «Мирись, мирись, мирись...»
Растроганный Мельник сказал: «А я думал, в 42 года умру». Потом в кабинет зашел мэр Соколов, обнял Мельника: «Что ж ты так, Саша?» — спросил.
А на следующий день в кабинет секретаря Оксаны Не служенко пришел милиционер в штатском. Попросил переписать ее показания. Я спросила: «Зачем? Ведь ты рассказала всю правду».
И хотя Мельник никаких требований не предъявлял, только благодаря Оксане Ярине все сложилось хорошо.

2. Милиционер Евгений Осипок  "Не успел зайти, как он выстрелил"
Раненый сержант Евгений Осипок до сих пор находится в Черниговской райбольнице. После сложной трехчасовой операции. Пуля пробила желудок, поджелудочную железу, кишечник, повредила сосуды. Чтобы стать на ноги, ему придется пройти длительный курс лечения. Да и пуля засела возле позвоночника. Вот как он вспоминает события того дня:
— Я был на посту, когда подошла взволнованная девушка. «Там угрожают судье», — сказала она. Я поднялся на второй этаж. Зашел только в кабинет секретаря. Кабинет судьи следующий; дверь туда была лишь приоткрыта. Еще и порог не успел переступить, как он выстрелил в меня и перезарядил. Я почувствовал боль, но подумал, что это газовое оружие. Крови сразу не заметил, ведь форма черная. Голова закружилась, появилась слабость. Я расстегнул форму и на белой футболке увидел кровь. В голове мелькнуло — боевой. Я медленно начал спускаться на пост. Но сойти со второго
этажа на первый не было сил. Я присел на подоконник между ними.
Женю каждый день в больнице навещают мать и любимая девушка.
— Я верю, что сын поправится. Пойдет учиться в вуз, а может, и в органах продолжит работу. Он у меня сильный, — говорит мама, Ольга Александровна.
— Мы живем в Брусилове, поэтому вся сельская работа на нем. Женя водкой не балуется. Если выпадала свободная минута, занимался спортом. Подтягивался на перекладине, гири таскал. Повыбрасывала б их! Нет, чтобы хоть минуту отдохнул. Каждое утро пробежка. Я очень прошу Господа, чтобы сын поправился. Сейчас его лекарствами обеспечили, и врачи о нем заботятся. Ребята из подразделения «Грифон» сдали для него кровь.
Хорошо, что материнские переживания разделяет и невеста Евгения Людмила Сытая:
— Мы уже пять лет встречаемся, еще со школы. Скоро собирались пожениться. За десять дней до ранения Женя переехал к нам жить. Снимать жилье в Чернигове дорого. Вот так каждый день автобусом и ездим вместе на работу. Он — в милицию, а я — в библиотеку.

3. Секретарь суда Оксана Ирина:«Я пыталась его успокоить»

Ни милиция, ни СБУшники, ни психологи (которые должны быть в таких случаях) не сделали того, что удалось 30-летней Оксане Ярине, старшему секретарю Деснянского суда. Оксана очень не хотела говорить о том дне.
— Наши кабинеты через стенку. Когда я услышала выстрел, побежала туда. Взглянула на судью. В ее глазах — ужас. Я представила себя на ее месте. Но оставить ее я уже не могла, — наконец немного разговорилась Оксана. — Опустилась перед ним на колени и попросила: «Неубивай мою тетю!» И начала говорить, говорить. Рассказывала о своей жизни, своих проблемах. Я поднялась, тогда он начал рассказывать о себе. Говорил об Афганистане. Я ему рассказала, что мой дядя, подполковник танковых войск, воевал в Чечне. Дальше разговорились о детях. Сказал, что у него есть сын, я тоже о своем четырехлетнем рассказала.
— Оксана, у вас маленький ребенок, как вы отважились пойти под пистолет?
— У судьи — ребенок, у Мельника — тоже. Если бы он выстрелил в нее, его бы пристрелили. Две смерти было бы чересчур. Я старалась его расслабить, успокоить. Через час он уже был готов отдать оружие. Хотя все время держал его наготове.
— Вероятно, вы верующий человек, что так искренне бросились защищать судью, с которой даже не были подругами?
— Скорее, «безбашенная». Я поступила, как сердце велело. А Бог? Он глубоко в моей душе. После этого случая на работе на меня смотрят с иронией.
Фотографироваться Оксана категорически отказалась. То есть не поддалась никаким уговорам. Ну, блин, классика. Герой должен быть скромным?