СИТУАЦІЯ НАВКОЛО "ДЕСНЯНСЬКОЇ ПРАВДИ": НЕЗРОЗУМІЛИЙ ПОГЛЯД ЗІ СТОРОНИ ОБЛРАДИ

На останьому засіданні Президії обласної ради були обговорені питання порядку денного двадцять третьої сесії, яка відбудеться 3 лютого. Участь у засіданні, яке провела голова обласної ради, взяли 16 із 18 членів Президії та представники обласної державної адміністрації. Також Президія обговорила ситуацію що склалася навколо газети "Деснянська правда".
Голова правління ВАТ РВК "Деснянська правда" Володимир Івашко доповів присутнім, що головним є питання створення окремої юридичної особи. Він навів деякі факти. Так, місячний бюджет газети складав 160 тис. на місяць, з яких 90 тисяч - це друк газети, 60 тисяч - заробітна плата та 10-15 тисяч - поточні витрати. А якщо ще додати і витрати на "Чернігівську неділю", то ця цифра буде біля 200 тисяч. Зрозуміти чи рентабельне видання з його виступу не вдалося. Бо про прибутки, які приносить цей структурний підрозділ РВК, жодного слова сказано не було. Володимир Олександрович нагадав присутнім, хто є зараз засновниками видання і чомусь потім почав з'ясовувати чи збиралася громадська організація журналістів, чи є протоколи зборів тощо. Яке відношення пан Івашко має до одного з засновників, з його виступу ясно не було. Але, те, що депутат облради зацікавлений в будь-якому, але не в правовому і зрозумілому громадськості вирішенню питання, на мою думку, було неприховане. Згадувалися якісь підводні течії навколо газети, суперечності між виробництвом і друком…

На засіданні Президії пролунала пропозиція створити групу, яка опрацює взаємовідносини обласної ради, адміністрації із газетою "Деснянська правда". До цієї групи мають увійти представники від колективу газети, облдержадміністрації та обласної ради. Цікаво, що про профільні журналістські організації та медіа-юристів не було згадано жодного слова. Тобто чиновникам та політикам головне у цьому питанні захистити власні інтереси. Була озвучена і головна мета цієї групи - визначити формат співпраці газети з цими органами влади.

Заступник голови обласної ради Олег Обушний вніс пропозицію, щоб раз на місяць кожна фракція мала доступ до цієї газети, який саме і визначить комісія, обласна рада мала можливість друкувати свої рішення, держадміністрація - свої розпорядження.

Правда про легендарну “Деснянську правду”

Газету, яка мала б відзначити своє 170-річчя (але так і не відзначила), яка стала невід’ємним від Чернігівщини поняттям (як “Зачарована Десна” О. Довженка) – по нинішніх часах це іменується словом “бренд” – продовжує лихоманити.
Почалося все з того, що обрана у 2006 році обласна рада, яка володіє контрольним пакетом акцій ВАТ “РВК “Деснянська правда”, призначила головою правління ВАТу колишнього податківця і новоявленого БЮТівця Володимира Івашка.
Ні для кого не секрет, що “бренд” давно пора було оновлювати, але ж яким чином?

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Над газетою “Деснянська правда”, одним з найдавніших видань не лише області, а й України, нависла загроза.
30-го жовтня нинішнього року на загальних зборах трудового колективу головний редактор Лариса Мілова несподівано поставила під сумнів факт співзасновництва газети первинною журналістською організацією.
І оголосила про намір терміново зареєструвати нову громадську організацію (за участю всіх, переважно технічних, працівників газети) з подальшою метою: створенням на базі нової громадської організації редакції газети. Мовляв, стати юридичною особою газета може лише таким шляхом: створити нову громадську організацію, яка увійде до складу вже існуючих співзасновників (обласна рада, облдержадміністрація). За її словами, далі нова організація створить редакцію і запросить до співзасновництва ВАТ “РВК “Деснянська правда” (який нині є видавцем газети).
На зборах Лариса Мілова повідомила, що ніби обласна рада і адміністрація відмовляються від співзасновництва, не фінансують її, перетворити ж газету (яка є структурним підрозділом ВАТ “РВК “Деснянська правда” і не має статусу юридичної особи) на комунальне підприємство також немає ніякої можливості.
Отож, як найоптимальніший, пропонується описаний вище шлях до набуття статусу юридичної особи – “під крилом ВАТу”. Хоча представника останнього на зборах не було, відтак його справжня позиція нам не відома. Також ми не бачили й не чули офіційної відмови названих двох співзасновників. Більш того: як пізніше стало відомо, облдержадміністрація не мала наміру і не збирається виходити зі складу співзасновників.
Про право і можливість створення редакції за участю першозасновника газети – первинної журналістської організації – на зборах взагалі не йшлося. Більше того – було висловлено думку, ніби журналістська “первичка” значиться в співзасновниках… незаконно.
Будь-які запитання журналістів на цю та інші теми (кінцеву мету, доцільності, юридичної та фінансової спроможності озвученого задуму) головний редактор відразу розцінила як… протистояння.
Тут же було сказано й про те, ніби первинна журналістська організація навіть на папері ніколи не володіла ніяким майном. А останній рік узагалі показав, якою збитковою є газета (звісно, “не без вини журналістів”) – понад 400 тисяч гривень збитків! Але ж виникає запитання: “Хіба не економіст за освітою керувала газетою?”. Очевидно, справа не в газеті і не в співзасновниках, а в менеджменті.
Не можна забувати, що журналісти, які працювали раніше і працюють нині, володіють інтелектуальною власністю, без якої взагалі не буває громадсько-політичної газети. Більше того, саме журналісти своєю працею протягом багатьох десятиліть створювали бренд газети “Деснянська правда”, який також має певну вартість.
Насправді ж ситуація виглядає так: “первичка” має документи, підтверджують її співзасновництво, аналогічні документи є у всіх відповідних установах (зокрема, в облраді й облдержадміністрації, управлінні у справах преси та інформації). Так само є документи, які підтверджують, що при створенні ВАТ “РВК “Деснянська правда” газеті “Деснянська правда” також було виділено певну частину майна і приміщення видавничого комплексу. А за бухгалтерськими документами за три квартали 2007-го року (до призначення головним редактором Лариси Мілової) газета мала 90 тисяч гривень прибутків.
Якщо провести бодай поверхневий підрахунок рекламних матеріалів у газеті за нинішній рік, то виникає сумнів у правдивості інформації про “великі збитки”. Наприклад, у вівторковому номері із загальних восьми сторінок дві – рекламні!
Нелогічною (занадто спокійною) виглядає і реакція керівництва ВАТу: якщо один із його структурних підрозділів (газета) є настільки збитковим, то чому цей факт не викликає рішучих дій з метою виправлення ситуації чи, бодай, тривоги? Навпаки – навесні в користуванні головного редактора з’явилось нове авто, а у штаті – новий заступник, який невідомо, що робить і майже не з’являється на робочому місці.
Отож, як мовиться, є запитання. Деякі з них журналісти намагалися з’ясовувати протягом останнього року: приміром, чому всупереч законам рекламні тексти в газеті нерідко виходять без відповідних позначок? І що це – ігнорування законодавства, неповага до читачів, непрофесіоналізм чи щось інше?
Чому не здійснюється огляд і аналіз газет як неодмінна складова виробничого процесу? Чому планування номерів відбувається хаотично, а гонорари часто-густо розмічаються “на око”?
Чому в збитковому підрозділі ВАТу з’явився ще один заступник головного редактора і чим він займається, якщо журналістів й досі зобов’язують займатися передплатою газети (що, за визначенням, є виключно функцією менеджера з передплати)?
До речі, тепер у складі керівництва газети п’ятеро людей, технічних працівників – восьмеро, а журналістів – семеро. І це при тому, що газета виходить тричі на тиждень солідним обсягом – 40 сторінок щотижня, а інколи й більше!
Тож складається враження, що стан справ у газеті, разом із далеким від журналістики керівництвом (головний редактор на зборах підкреслила, що до журналістів не має стосунку), цілком задовольняє когось на верху обласної владної піраміди. Можливо, саме того, хто рік тому сприяв утворенню скандальної ситуації в “Деснянській правді”. Адже за рік роботи Лариси Мілової, за її ж словами, не досягнуто жодних позитивних результатів, а навпаки – є збиток аж понад 400 тисяч гривень!
Отож наші спостереження за діяльністю нового головного редактора й економічний аналіз того, що нині маємо, наводить на думку про існування плану “прихватизації” газети.
Тим більше, що схема ця не складна: спочатку усуваються з колективу принципові працівники: наприклад, попередній в.о. редактора Віктор Муха (зима-весна), далі наступає затишшя для заспокоєння громадськості та опонентів (весна-літо). Восени зі співзасновників, через об’єктивні та суб’єктивні причини, виходять рада й адміністрація. А третій співзасновник (первинна журналістська організація) нахабно усувається від справ, і створюється “своя” громадська організація, переважно з технічних працівників.
Далі: новозареєстрована організація утворює редакцію (вже розпочалася робота над її статутом) і стає практично єдиним засновником газети. ВАТ погоджується бути видавцем (при тому, що газета збиткова), а через якийсь час відмовляється (навіщо йому цей клопіт?), і засновник (“кишенькова” громадська організація, яка створила редакцію) терміново шукає фінансово спроможного видавця (або, як висловлюється Лариса Мілова, – “інвестора”).
А новий видавець (“інвестор”) уже давно готовий до такої “несподіванки”. І за один день газета зі 170-річною історією, бренд Чернігівщини, як то кажуть, з усіма потрохами опиняється в кишені “грошовитого добродія”. І він за кілька років “відіб’є” свої витрати завдяки рекламній площі та бренду старої доброї “Деснянки”. Але що від того простим читачам і громаді області?

P.S. Минулого року журналісти “Деснянки” вже зверталися до обласної ради й облдержадміністрації з проханням врегулювати ситуацію, що склалася (копія листа додається). Але відповідь чомусь надійшла не тим, хто писав, а… головному редакторові, Ларисі Міловій!
Тож цього разу просимо надсилати відповідь на адресу журналістської громадської організації “Чернігівський медіа-клуб”: вул. Одинцова, буд. №2, кв.64, м.Чернігів, 14030.

http://val.ua/politics/ukraine/194267.html

Загибель та прихватизація “Деснянської правди”. Версія КДБ

Сімнадцять років ми все з’ясовуємо, коли нам було краще за комуністів (які нікуди не поділися) чи за лібералів, тобто тих же самих комуністів, які з легкістю перекваліфікувалися на лібералів? Хоч добре знаємо, яким був у нас соціалізм.
Про те красномовно говорять наші квартирки у “хрущовках”, убогі будиночки у міській і сільській місцевостях, пенсії на селі, судові матеріали, за якими з 1917 по 1953 рік було безпідставно винищено майже сімдесят мільйонів ні в чому не винних громадян.
Все це творили пикаті добродії, що займали найрозкішніші апартаменти у будь-якому населеному пункті. Як же, ленінська партія була у нас всім і вся. Спробуй у ті часи щось пробурмотіти не до ладу. Де тоді були авторитетні засоби масової інформації? В тому числі і “найшановніша” “Деснянська правда”?. Про що вони писали? Нагадати?
Нині ж ми всі демократи. Маємо власну думку, висловлюємо її як кому заманеться. При цьому ми вже не тремтимо від того, що увечері у наші двері постукують люди у шкірянках і з револьверами…
Я звичайний громадянин, житель Чернігівської області. Народився у звичайній українській родині, яка наполовину була винищена чекістами у 30-ті та послідуючі роки минулого століття. Так склалася моя доля, що виховувався я різними людьми. Що таке батьківський дім, ніколи не знав. Служив у лавах радянської армії, в органах КДБ СРСР, МВС України, Українській армії. Воював у 1981-82 роках на території Республіки Афганістан. Маю державні нагороди Радянського Союзу та відзнаки “За особливі заслуги перед Українським народом” вже незалежної України.
Не заплямував себе перебуванням при владі. Батьківщину, політичні переконання та дружину ніколи не міняв. Як більшість українців я є людиною консервативною: шаную все те добре, що надбали попередні покоління за тисячі років, дотримуюсь старих звичаїв та традицій. У церкву ходив тоді, коли пикаті ленінці жорстоко переслідували за це українців. Мав свій погляд на так звані “добрі” радянські часи і не боявся їх висловлювати. Хоч і служив в КДБ!
Але то окрема історія. Нині ж я хотів би висловити свою позицію з приводу так званої “прихватизації” “колись дуже шанованої” “Деснянської правди”. Гадаю, що як людина, яка бачила на своєму шляху занадто багато горя людського і несправедливості, не мала нічогісінько у приватній власності і при цьому не заплямувала себе перебуванням при владі, не стала держимордою, а лишилась вірною тим моральним цінностям, за які різні поневолювачі мордували і просто нищили наш народ упродовж всієї його жахливої історії, я маю таке право. Не все ж у цьому житті має належати синкам комуністів та тим, хто десятиліттями плазував перед пихатими владоможцями.
Отже, почну з того, що мені, рядовому українцю, учаснику бойових дій, колишньому співробітнику органів КДБ СРСР дивно чути про якусь “шанованість” “Деснянської правди”, про яку так часто пише “Вісник Ч”, а тепер уже і “Високий Вал”. Можливо її (“Деснянську правду”. – Прим. авт.) і шанували товстопузі ленінці, яких вона обслуговувала більше семи десяти років.
На жаль, наразі мені не відома позиція “Деснянської правди” щодо тотального винищення українців у 30-х, 40-х, 50-х та послідуючих роках. Але я переконаний, що якби “Деснянка” тільки спробувала б мати власну позицію, тобто стала б на бік народу, що безжально винищувався, – її знищили б як було знищено селянську мрію про землю у 30-х роках минулого століття.
Взагалі я хотів би щоб ті, хто висловлює власну позицію щодо так званого “знищення” “Деснянської правди”, оперували хоча б якимись фактами, називали свої імена і тому подібні конкретні дані. От я особисто не згоден з тими, хто вважає, що колись “Деснянка” належали таким же людям праці, ветеранам війни, яким є, наприклад, я.
“Деснянка” завжди належала тим, хто терся у владних будівлях, сидів під червоними прапорами (а нині – під жовто-блакитними, “бандерівськими”. – Прим. авт.), нахабно поводився з нами, дітьми робітників і селян, яким пощастило вижити в Афганістані, Анголі, Єгипті, Нікарагуа, В’єтнамі, Кореї, на Кубі та в інших куточках земної кулі, де дуже мирні “ощасливлювачі” простих людей (і зокрема українців) втілювали в життя ленінські ідеї повального ощасливлення народів світу. На нас і зараз вони плюють. Я можу навести прикладів таких чимало. Тоді дістанеться й ще одній “дуже шанованій” газеті під назвою “Гарт”.
Це стосовно так званої “шанованості” “Деснянської правди” та інших провладних видань. Так, я згоден – “Деснянська правда” була шанованою. Але ким? Це бажано б чітко вказувати, шановні противники “прихватизації” “Деснянської правди”. Тепер стосовно так званої “прихватизації” та “поганої” діяльності новопризначеного редактора. Якщо провладна газета (а “Деснянка” завжди була такою. – Прим. авт.) ніколи не належала конкретно кожному жителю області, то про яку загибель чи втрату тут можна говорити?
Ну не мали прості люди ніякого впливу на цю “колись шановану” газету і мати не могли, бо керували неї пикаті владоможці.
А тепер, коли до керівництва вперше за всю історію цього друкованого видання прийшла проста, звичайна українка, яка не заплямувала себе ні перебуванням при владі, ні належністю до впливової родини, це викликало страшний спротив. Я знаю нинішнього редактора “Деснянської правди” Ларису Мілову з 1997 року. Це цілком нормальна, скромна, вихована людина.
На зароблені за кордоном тяжкою працею на початку 90-х років вона разом з чоловіком відкрила власний бізнес у Прилуках, який і досі непогано почуває себе. Нею не приватизовано жодного об’єкту, який би належав до комунальної власності. У нас (у Прилуках. – Прим. авт.) цим займалися і продовжують займатися колишні комсомольці та комуністи, замполіти, парторги та інша ленінська братва.
Йдемо далі. Мілову дуже важко запідозрити у якихось політичних симпатіях. Також навряд чи хтось зможе привести хоч один приклад, який би свідчив про те, що вона колись рвалася до влади.
Освіта. Хто вона за освітою, мені особисто невідомо. Але те, що вона має неабиякий досвід виживання у нашій державі – це доконаний факт і окрема тема для розмови. Ні на чиїй шиї вона ніколи не сиділа, чекаючи, поки з неба впаде їй манна. Працювала по 24 години на добу, здобувала досвід, знання і авторитет. Між іншим.
Таким чином я роблю висновок: галас навколо “загибелі” “колись шанованої” газети роблять ті, хто роками терся біля владного корита, а нині втратив можливість годуватися з нього. І не треба приплітати сюди простих людей, історію, колишню “славу” газети і таке інше.

Ігор ЗАВОРОТНИЙ, редактор газети “Українська доля”, учасник бойових дій в Афганістані, колишній співробітник органів КДБ СРСР та МВС України, відзначений Верховною Радою України “За особливі заслуги перед Українським народом”

http://val.ua/politics/region/194292.html

“Деснянка”: Репресії почалися?

Після публікації на “Високому Валі” відкритого листа працівників газети “Деснянська правда” один з них вже отримав “на горіхи” від головного ркдактора Лариси Мілової.
Старший кореспондент Володимир Лисенко начебто запізнився, прибувши з обідньої перерви не о 13:00, а о 13:10. Окрім того, що робота кореспондента не є “кабінетною”, у пояснювальній пан Лисенко повідомляє ще дещо.
“Високий Вал” отримав також лист-відповідь на опублікований відкритий лист з підписом, зокрема, головного редактора пані Мілової.
Перш ніж його опублікувати, намагаємося поспілкуватися з нею. Так же, як спілкувалися особисто при передачі відкритого листа та в даному разі – з паном Лисенком по телефону.

http://val.ua/politics/region/194310.html

А про колектив “Деснянки” хтось подумав?

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Колектив редакції газети “Деснянська правда” стурбований подіями, які розгорнулися навколо нашого видання.
Ось уже протягом кількох років мусується питання про набуття газетою статусу окремої юридичної особи. Сьогодні воно постало особливо гостро.
На жаль, ця проблема газети вийшла за межі юридичного обговорення і набула відверто спекулятивного характеру. Давати оцінку діяльності “Деснянської правди” кинулися на сторінках чернігівських газет та на сайті “Високий вал” як і свої ж колеги – журналісти, так і окремі політики.
Особливо непокоїть, що все те, що виноситься на суд широкої аудиторії, не завжди відповідає дійсності.
Ми стурбовані також тим, що окремі члени нашого колективу (точніше, четверо) загострюють ситуацію навколо “Деснянської правди”, виступили у ЗМІ з відкритим листом, у якому знову ж таки виклали не зовсім точні, а то й перекручені факти. З чим ми, 18 членів колективу газети “Деснянська правда”, тобто – більшість, не погоджуємося.
Одночасно хочемо зауважити, що питання про статус “Деснянської правди” як окремої юридичної особи, досі залишається відкритим.
А історія ця бере свій початок з 1993-го року, з моменту створення на базі видавництва “Десна” та редакції газети “Деснянська правда” державного комунального підприємства “Редакційно-видавничий комплекс “Деснянська правда”. Редакція газети тоді ввійшла до складу РВК, як базовий структурний підрозділ і таким чином втратила статус окремої юридичної особи.
У 1997-му році відбулася перереєстрація газети “Деснянська правда”, і її співзасновниками стали Чернігівська обласна рада та первинна організація журналістів редакції. ВАТ “РВК “Деснянська правда”, як законний правонаступник газети, не був включений до складу її співзасновників.
У 2000-му році знову відбулася перереєстрація газети – до складу співзасновників увійшла і Чернігівська обласна державна адміністрація. Тоді ж було укладено установчу угоду, якою всі обов’язки з фінансування газети було покладено на ВАТ “РВК “Деснянська правда”, що в свою чергу не відповідає вимогам ст. 9 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, де зазначено, що саме співзасновники зобов’язані всебічно, а перш за все фінансово, забезпечувати діяльність створеного ними друкованого засобу масової інформації.
Неодноразово на загальних зборах акціонерів ВАТ “РВК “Деснянська правда” порушувалося питання про те, щоб привести у відповідність чинному законодавству установчі та інші нормативні документи Товариства, в тому числі визначитися зі статусом газети. Відповідні листи були направлені Чернігівській обласній раді та Чернігівській обласній державній адміністрації. Але питання дотепер залишається не вирішеним.
Ситуацію, що склалася навколо газети “Деснянська правда”, вивчала тимчасова контрольна комісія обласної ради. Комісія, враховуючи звернення журналістського колективу видання, заслухавши пояснення співзасновників, вивчивши думку експертів, теж дійшла висновку, що питання потребує негайного вирішення і газета нарешті має набути окремого юридичного статусу.
А від рішення, який буде правовий статус газети “Деснянська правда”, хто буде її співзасновниками, залежить не лише те, чи вдасться зберегти “Деснянську правду” як головного літописця Чернігівщини, а й дати можливість виданню успішно працювати в сучасних ринкових умовах, вийти на новий, більш якісний рівень свого розвитку, бути конкурентоспроможним, незалежним.
Отже, аби бути самостійним і незалежним, колектив редакції газети /“Деснянська правда/” розраховує тільки на власні сили, на ініціативу й творчий хист усіх працівників.
Тому, на зборах, де були присутні майже всі члени трудового колективу газети (20 чоловік з 22 штатних), було прийнято рішення створити громадську організацію працівників редакції і поставити питання про створення редакції газети як юридичної особи та ініціювати входження цієї громадської організації та ВАТ “РВК “Деснянська правда” також до складу співзасновників видання.
Якщо детальніше, то 30 жовтня ц.р. установчі збори працівників редакції газети “Деснянська правда” способом голосування висловилися за створення громадської організації і доручили керівникові редакції підготувати проект її Статуту. Із двадцяти присутніх на зборах чоловік 16 проголосувало “за”, 4 – утрималися. Уточнюємо: були не проти, а фактично лише не визначилися. Це завідувачки відділів Євдокія Тютюнник, Людмила Пархоменко, старші кореспонденти Володимир Лисенко та Любов Потапенко. І саме вони виступили з відкритим листом на сайті “Високого валу”.
Взагалі-то людину без позиції рідко де поважають. І треба поважати іншу думку, якщо вона не збігається з твоєю. Але ж потрібно бути і послідовним. І не вилаштовувати в логічний ряд доказових аргументів неточності, а то й перекручені факти. А оперативність реакції тих, хто підписався під листом, свідчить лише про те, що ще ненароджену дитину прагнуть задушити в утробі матері.
Мусимо зробити наголос на деяких принципових моментах, порушених у листі. Насправді факт співзасновництва первинної організації журналістів на зборах не піддавався сумніву. Він засвідчує себе у кожному номері “Деснянської правди”, а також відповідними реєстраційними документами. “Про право і можливість створення редакції за участю першого засновника газети – первинної журналістської організації – взагалі не йшлося”, – говориться в листі. Правильно, бо це прерогатива загальних зборів первинної журналістської організації чи, принаймні, її бюро. На зборах мова йшла про інше – про те, що вона сьогодні не виконує обов’язки співзасновника. Така думка прозвучала. До речі, після звітно-виборних за два роки – жодних зборів первинної журналістської організації, одне засідання бюро… Хіба тут до співзасновництва? Друге. Про невиконання обов’язків співзасновника говорила не головний редактор, яка не є членом первинної організації журналістів, а тому й не могла давати оцінку її роботі.
Далі. На зборах не йшлося про відмову від співзасновництва обласної ради та облдержадміністрації. Говорилося тільки, що з визначенням правового статусу газети так і не вималювалося. Справа справді непроста. “Деснянська правда” сьогодні на правах структурного підрозділу відкритого акціонерного товариства. Ні власних приміщень, ні оргтехніки, ні транспорту, і, зрозуміло, власного рахунку.
Але ж треба з чогось починати і комусь. Причому реально оцінюючи ситуацію. Ось це і наштовхнуло на думку про створення громадської організації працівників “Деснянської правди” як майбутнього співзасновника газети у процесі набуття редакцією статусу юридичної особи. Йдеться про громадську організацію всього колективу редакції, а не тільки членів Національної спілки журналістів України. Громадська організація всього трудового колективу редакції, на наш погляд, стане сьогодні мобільним засобом вирішення статутних завдань і надання реальної допомоги газеті, яку безпосередньо творять члени цієї ж організації.
Оскільки відкрите акціонерне товариство надає “Деснянській правді” приміщення, здійснює матеріально-технічне забезпечення, фінансову підтримку, логічно прозвучала й пропозиція про участь у співзасновництві видання ВАТ “РВК “Деснянська правда”. Якщо інші співзасновники не згодні, хай вони беруть на себе ці функції. Ніхто заперечувати не стане.
Автори листа акцентовано твердять: стільки-то чоловік керує газетою, стільки-то творчих працівників (ніби керівництво не займається збором і підготовкою до друку інформації, творчим процесом загалом), а 8 чоловік – технічних працівників. Що, на їх думку, становить більшість колективу. По-перше, не більшість. По-друге, не 8, а 6. Та облишмо арифметичні неточності. Без нинішніх “технічних” працівників, робота яких далеко не позбавлена творчих засад, не обійтися не тільки нашій газеті. Отож не слід би було отак – на чорних і білих… Громадська організація якраз і протидіятиме цьому.
Автори листа побачили негатив і в тому, що в установчих зборах не брало участі керівництво ВАТ. Не запрошували просто, хоча пропозиція про порядок набуття редакцією газети статусу юридичної особи, звичайно, погоджувалася. Голова правління Володимир Івашко зустрівся з колективом редакції пізніше, позавчора. І ще раз підтвердив власну позицію. Він переконаний: “Деснянській правді” – бути. Причому в статусі юридичної особи. Підприємство, незважаючи на негативні наслідки фінансової, а тепер уже й економічної кризи, працює стабільно, як і раніше, готове підставити своє плече.
А газета, в свою чергу, працює у нормальному режимі і турбується не лише про про зростання передплатного тиражу, а й читабельності свого видання.
І останнє. Щодо прогнозу, як розвиватиметься ситуація далі. Тобто етапи “прихватизації” газети, позбавлення свого статусу, нинішніх співзасновників “через об’єктивні та суб’єктивні причини”. Набуття редакцією газети статусу юридичної особи і буде якраз головною перепоною “прихватизації”. То автори листа нас звинувачують у відлученні співзасновників від своїх обов’язків, то самі підказують якісь схеми… Словом, що кому здається. Тоді навіщо, питається, це “здається” виносити на шпальти інтернетних видань?
Зрештою, чи думав хтось із авторів про колектив “Деснянки”, підписуючи листа? Якби думав, то, принаймні, зважив би на одну обставину. За створення громадської організації проголосувало 16 чоловік із 20 присутніх на зборах. Позиція двох власкорів, які не брали участі у зборах, відома. Отже, лише п’ята частина присутніх не визначилася з позицією чи зробила вигляд. То як бути з цією арифметикою?
Ми звертаємось до всіх, від кого залежить зважене, толерантне вирішення ситуації, що виникла навколо “Деснянки”, передбачати можливі негативні наслідки для газети, до яких може призвести штучне роздмухування проблеми.
Хай усім нам вистачить здорового глузду і совісті вийти без втрат з цього становища.

Мілова Л. Л.,
головний редактор
Громовий П. О.,
заступник головного редактора,
член Національної спілки журналістів
Мелашенко Б. В.,
заступник головного редактора з питань
загальної та регіональної політики
Адруг В. К.,
відповідальний секретар,
член Національної спілки журналістів України
Кошель Л. А.,
літературний редактор
Сапон В. М.,
завідувач відділу,
заслужений журналіст України
Фальчевський О. М.,
завідувач відділу,
член Національної спілки журналістів
Губар В. В.,
старший кореспондент,
член Національної спілки журналістів України
Будлянський М. Г.,
старший кореспондент,
заслужений журналіст України,
нагороджений медаллю за працю і звитягу
Тищенко М. О.,
спеціальний фотокор,
член Національної спілки журналістів
Божок О. І.,
оператор комп’ютерної верстки
Зевко Г. В.,
оператор комп’ютерної верстки
Кузьменко С. В., випусковий дизайнер
Шевченко Л. В.,
оператор комп’ютерного набору
Шевченко А. О., коректор
Пінчук Ю. М., менеджер з реклами

ИЗ ЧЕГО СЛОНА СДЕЛАЛИ? УТКА НА ВАЛУ ИЛИ…

Рассматривая конфликт вокруг дальнейшей судьбы бородатой областной газеты “Деснянская правда” изнутри и снаружи одновременно (пик активности пришелся как раз на период моего отпуска), я недоуменно спрашиваю себя: отчего поднялся такой шум? Почему созерцатели конфликта однозначно трактуют его как политический, “прихватизационный”, в общем, сугубо негативный? Еще раз пересмотрев хронику событий, я попытался воссоздать картину “военных действий”.
11 ноября четверо журналистов “Деснянской правды” опубликовали в интернет-издании “Высокий Вал” открытое письмо, невольно напомнившее мне манифесты недалекого 2004-го. Суть его заключалась в следующем:
1) конфликт вокруг газеты начался в 2006 году;
2) руководство не желает делать “Деснянку” коммунальным предприятием;
3) обновленное СМИ возможно только “под крылом” РИКа;
4) до прихода Л.Миловой была прибыль, а сейчас – убыток;
5) реклама печатается “леваком” и без спец. обозначения;
6) в коллективе 5 руководителей, 8 техников и только 7 журналистов;
7) создаваемая организация сотрудников – в будущем единственный соучредитель;
8) журналисты подозревают о существовании плана незаконной приватизации;
9) облсовет прислал ответ главреду Миловой, а не лично журналистам;
10) под сим подписались самые маститые, преданные и т.д. журналисты газеты;
а также целый ряд тезисов меньшей важности.
Как сотрудник того же уважаемого (или неуважаемого?) коллектива хочу прокомментировать вышеназванное по пунктам.
1. Проблемы у “Деснянской правды” начались не с прихода Ивашко в 2006-м. О “деятельности” предыдущего редактора Борисенко по Чернигову ходили легенды, а те, кто при нем работал, могут сказать очень много нелестных слов в его адрес. Отсюда и начались хозяйственные проблемы – ими никто не занимался. Проблемы творческого характера начались гораздо раньше газета распространялась за счет админресурса, никто не беспокоился о завышенных тиражах. Из трех десятков моих знакомых самых разных возрастов подписывали “Деснянку” за последние 30 лет только один–два человека, и то благодаря обязательной подписке по месту работы (если кто забыл, то такое было не только при Союзе – практикуется и сейчас). Запрос журналистов в облсовет годовалой давности только добавил масла в огонь. Поезд пошел, и нужно было оперативно принимать решения, чего ни во время руководства Мухи, ни после его ухода журналистская организация не сделала.
2. На первом общем собрании вопрос создания коммунального предприятия рассматривался, правда, только вскользь. Но большинство сотрудников согласилось, что сидеть и ждать у моря погоды (читай: из бюджета денег) очень не хочется, хотя “подбюджетность” и означает полный социальный пакет. Кушать хочется сейчас, печатать газету нужно завтра, послезавтра нужно ехать в командировку по области, а вернувшись – поработать в хорошем кабинете. Даст ли облсовет хорошее помещение, машину, когда оплатит командировку, покроет долги за бумагу и печать, не задержит ли зарплату? А знает ли кто-нибудь о ситуации в других коммунальных газетах? Страшные вопросы, и нерадужные ответы.
3. Постановка вопроса странна сама по себе. А разве сейчас газета существует не под крылом РИКа? Есть ли деньги у газеты, есть ли подписчики – ее все равно печатают (разве не спасибо Ивашко?). Да и вопрос так не стоит. РИК должен войти как соучредитель, а не покровитель. О том и речь.
4. Есть ли среди обсуждающих данную тему экономист эдак с 10-летним стажем? Знаете, как обсчитать преуспевающее предприятие сплошным должником? То-то. РИК работает с прибылью. Внутри него есть разные подразделения, которые трудятся по-разному. Доход общий, но руководитель каждого подразделения (одним из подразделений является сейчас и коллектив газеты) стремится увеличить прибыльность своего участка. И, поверьте, увеличивает. Еще год–полтора назад я, в отличие от многоуважаемых выдающихся журналистов, не знал, что такое премия, а уж о публикации хоть каких-то своих размышлений даже не мечтал. Спросите остальных.
5. Милые, наивные читатели! Можно подумать, что все, и не только черниговские газеты, печатают заказные статьи только с меткой ®. Как же они деньги-то зарабатывают, ума не приложу…
6. Коллектив “Деснянской правды”: главный редактор, два заместителя, литературный редактор (“опускаются”, представьте себе, и до написания статей), ответственный секретарь (также пишуший) – итого 5 человек; фотокорреспондент (как прикажете, техническим работником считать? Или все-таки творческим?); 7 журналистов, плюс два в районах (для областной газеты маловато, конечно); два верстальщика и один выпускающий (фактически три – и это на 40 и более страниц в неделю! А какая еще газета сдается в печать трижды в неделю?); одна наборщица (в этом году почти все журналисты научились наконец-то набирать); один (!) корректор (подчитывать помогает журналист) и менеджер по рекламе. Без лишней скромности, благодаря моим знаниям индийская чудо-печатная машина, доставшаяся в наследство от Борисенко, стала давать приемлемые результаты, порой лучшие, чем в Броварах. Ввел систему документооборота и электронной корректуры, которой могут позавидовать конкуренты. Сайт газеты сделал на энтузиазме (не судите строго за простоту). Ну-ка, скажите есть кто-то лишний? Сгустим краски: в областном бюджете хватит денег на расширение штата?
7. Никто сейчас не ставит под сомнение участие облсовета и первичной журналистской организации в “Деснянке”. Мы хотим сплоченного коллектива, способного сделать качественный продукт, не такой, как 20–10–5 и т.д. лет назад. Разве люди, выпускающие газету не есть, собственно, ее организмом? А РИК имеет технические средства для реализации задуманного, так разве нелогично ему стать соучредителем газеты? И не нужно скептицизма, мол, не все ясно с законодательной точки зрения, давайте пробовать: кто не стучит, тому не открывают.
8. После вышесказанного, думаю, уверенность журналистов в существовании некоего плана “Барбаросса” должна порядком подтаять – всем нам что-то кажется. Кажется, что хлеб не подорожает, отопление и газетная бумага, почтовые и прочие услуги. А как жить-то собираемся?
9. Никому не показалось странным, что ответ на запрос сотрудников газеты “Деснянская правда”, располагающейся на проспекте Победы, 62, должен был придти общественной организации “Черниговский медиа-клуб”, по адресу Одинцова, 2, кв. 64? Конечно, он пришел главному редактору – на тот момент уже Л.Миловой. Не пойму претензий.
10. Очень не хотелось бы подвергать сомнению профессионализм моих соседей по кабинету, да и не имею я права это делать. Евдокия Тютюнник – замечательный автор “детских страничек”, Людмила Пархоменко – человек с очень широким взглядом, дотошный во всем Слава Клопот, который, к сожалению, сейчас не в наших рядах… Я очень хотел бы с ними работать. Да лучше сами спросите коллег кто есть кто, они все прекрасно знают, но не забывайте – “по ту сторону баррикад” оказались не менее именитые люди. Не в авторитетах дело. И “те”, и “эти” хотят одного, но, может быть, по разному видят конечный результат.
Иногда я откровенно завидую фантазии журналистов – я бы, пожалуй, так раздуть конфликт не смог. А потому, наверное, и занимаюсь в основном техническими вопросами, да организацией внешнего и внутреннего вида издания, и это тоже не менее творческие задачи. Лишь иногда отвлекаюсь на написание того, о чем нельзя молчать, фотосъемку и монтаж того, что нужно показывать. И все мы – один организм, выпускающий пусть не всегда совершенную, в чем-то незаконченную и не всегда желанную “Деснянскую правду”. Пусть будет так.
Провинциальные комментарии непровинциального издания
А что снаружи? Участники интернет-форума развернули обширные дебаты, я аж порадовался, было, величине резонанса.
Посмотрев в новостях о последнем мордобое в Верховном совете, я почти не удивился, что народ так живо подхватил публикацию “Высокого Вала” и увидел в ней – конечно – очередную финансовую аферу, политические интриги и подготовку к выборам. Будто приемник среднестатистического украинца настроен на какую-то одну негативную волну. Сразу же всплыли аналогии с “Гартом”: “Діма Іванов (під брендом “Гарт”, скоріше “Комсомольський гарт”) привласнив через дуже сумнівне рішення облради 16% ВАТ “Деснянська правда” та ще обміняв ці нікому не потрібні акції ВАТ на реальне майно видавничого комлексу”. И главного редактора не забыли: “А кто она такая вообще эта прилуцкая Милова?! Что, у нас в Чернигове уже своих редакторов нет? неужели в “ДП” не было своей кандидатуры на эту должность? Власти совсем подурели, что ли? Или перед выборами им нужен карманный редактор и бренд со 100-летней историей?”. Что тут добавить? А как же, тут нужен редактор со 100-летним стажем, не меньше. Конечно, расценивали это и как попытку “заткнуть рот” общественности”, реабилитацию идеалов “майдана”, говорили о том, “что бандитизм становится нормой жизни”. Пошли и дальше “Шо за базар, социку Диме Иванову можна 16% в натуре, а бютику Ивашко 25% – зась. Совсем обнаглели регионщики!”. Да уж, каков был слон!
Нередко поверхностные знания выливаются в пространные рассуждения, например о том, кому – бютовцам или регионалам печататься в газете должно, а “коммунальность” газеты враз все решит. При этом мало кто знает, что в облсовете за “коммунализацию” “Деснянки” выступают совсем не регионы и не БЮТ, а в первую очередь коммунисты. Странно? А как вы думаете, уважаемые, почему такое, вроде бы как событие, – Форум черниговцев – самая что ни на есть городская коммунальная газета “Черниговские ведомости” совершенно обошла стороной? А потому, что организовал-то ее Савченко. А потому, что Савченко и Соколов – намекну – “две большие разницы”. Аналогии очевидны.
И все это – не самое обидное в нынешнем вихре эмоций. Ничего не поделаешь, как всегда легенда становится фарсом, и тут же превращается в анекдот. А вот когда в форуме появляется вопрос о том, знает ли кто-то реальную ситуацию, сравнивал ли кто-то ситуацию в других изданиях (в “Вестнике”, в тех же “Ведомостях”, что ли, все “по маслу”?) – его просто игнорируют. Мы только где-то слышали, что-то видели, о чем-то знаем. А может, не хотим слышать, видеть, знать? Нужно сопоставлять и анализировать, а не видеть только, скажем, козни соседа. Чему удивляться: в России – дураки и дороги, а в Украине – москали.
Печально, только, что “Вал”, призванный быть не поместным изданием (а его и правда, цитирует вся Украина), вынужден терпеть на своих страницах грязь провинциальных обывателей. Как бы там ни было, а коллектив в составе почти двадцати человек дал свой ответ, и, надеюсь, расставил точки над е. Не надо марать Интернет – там и без нас гадости хватает.

Александр Божок

http://www.dponline.cn.ua/index.shtml